Чи чомусь іноді люди кажуть не те, що хочуть сказати?

Напевно, кожен свого часу стикався з такими проблемами. Однією з причин виникнення цих труднощів є те, що наш мозок працює на двох рівнях: на одному рівні підбираються слова, за допомогою яких спілкуємося, а на іншому аналізуються їх значення. Аналіз слів має поверхневу структуру, з допомогою якої відрізняється підбір слів і інтонація, і глибинну структуру, з допомогою якої аналізуються приховані смислові значення слів.

Ми схильні фокусувати увагу на смисловому значенні слів (глибинна структура), які нам кажуть, при цьому практично не звертаючи уваги на поверхневий аналіз. Наприклад, ви не носите годинник, але знаєте, скільки в даний момент часу, тому що щойно поглянули на вуличний годинник. І якщо я вас у цей момент зупиню на вулиці і запитаю: «У вас немає годинника?», то ви, мабуть, відповісте: «Зараз десь близько чотирьох».

На цьому наша розмова закінчиться, і ми будемо задоволені, незважаючи на те, що ви не відповіли на моє запитання. Ваше висловлювання свідчить, що ви зрозуміли глибинний сенс питання. Дійсно, мене цікавив не сам факт того, чи є у вас годинник, а скільки зараз. Вірніше, я хотів дізнатися, скільки часу, але саме формулювання мого питання стосувалося наявності у вас годинника. Якщо ж ви, навпаки, сконцентрували б увагу на поверхневому сенсі мого питання, то ви відповіли б: «У мене немає годинника». Така ваша відповідь, мабуть, збентежила б мене. А якщо ні, то я подумав би, що у вас щось гаразд.

Наведу інший приклад: я якось обідав із моєю знайомою, яка проводить дослідження в одній із клінік і ще є автором кількох книг. Ми говорили про книги, і я запитав у неї: Ви можете сказати, хто ваш редактор? На що моя знайома відповіла: "Її звуть Джейн Доу". Якби вона відповіла «Так, можу», то мені довелося б ставити ще одне запитання, щоб дізнатися про ім'я редактора. Відповідаючи на моє запитання, моя знайома проникла в його суть, хоча якби вона не хотіла називати ім'я свого редактора, вона, зрозуміло, сказала б у відповідь: «Ні, я не можу вам цього сказати». Таким чином виходить, що людина реагує або на поверхневе значення вашого питання, або на його глибинне значення; причому те, на що він реагуватиме, залежить від його думки з приводу вашого питання.

Фактично, промовою людини можна дізнатися про неї такі речі, про які вона сама не підозрює. З цього можна зробити висновок, що підвищена увагадо поверхневого сенсу та глибинного значення того, що вам кажуть, допоможе вам краще розбиратися в людях і дізнаватися про них більше корисної інформації.

Фахівці вважають, що форма (поверхнева структура) слів може бути настільки важливою для визначення характеру людини та її якостей, як і їх глибинна смислова структура. Найкращі фахівці, про кого говорять, що вони читають думки, просто приділяють більше уваги словам та виразам, які використовує людина у розмові.

Уважніше ставлячись до того, що вам кажуть, ви можете стати більш обізнаним, прихований сенс слів здатний розповісти вам багато про людей, які ці слова вимовляють.

Одним з найпростіших і найдієвіших способів підвищення чутливості до слів є просто постійне обмірковування їх поверхневого сенсу та глибинного значення, коли б ви ці слова не чули. Спочатку необхідність проведення додаткового аналізу може надмірно втомити вас, тому для початку краще згадувати минулі розмови і ті слова, які в них вимовлялися. Вам слід обмірковувати те, що говорив ваш співрозмовник, і те, що ви йому відповідали. Ви можете вести спеціальний журнал, куди записуватимете виявлені вами приховані значення слів. Ви, напевно, будете здивовані тим, наскільки швидко ви набудете здатності визначати істинний сенс того, що кажуть люди.

Підступна мова

В повсякденному життіми всі стикаємося з висловлюваннями, які на перший погляд є звичайними люб'язними фразами, але при подальшому розгляді з'ясовується, що у своїй суті вони тануть найжорстокіші образи. Дійсно, дуже часто трапляється, що багато «любов» виявляються витонченими насмішками.

Наприклад, за роботою ви можете почути таке: "Я бачу, як вас турбують справи компанії".

Поверхневий зміст цієї фрази полягає в тому, що людина, яка звертається до вас, дійсно бачить, що вас цікавлять справи компанії, її фінансова стійкість і т.д. Але ця ж фраза може мати і інший, більш глибокий і образливий сенс:

Вам наплювати на компанію, а я тільки й думаю, як утримати її на плаву,

Вам би слід приділяти більше уваги справам компанії.

Ще більш підступною і образливою може бути інша фраза: "Всі чудово розуміють, як важко вам справлятися з новою роботою".

На перший погляд може здатися, що ця фраза дійсно виражає щире співчуття і що людина, яка її сказала, хоче підбадьорити вас. Тим не менш, у цій же фразі міститься і інший більш глибокий зміст. Ця фраза може означати, що всім давно зрозуміло, що ви людина з посередніми здібностями (простіше кажучи, бездар), яка через свою неспроможність не може впоратися зі своїми службовими обов'язками.

Ця фраза також може означати, що всім відомо, що ви зіткнулися з серйозними труднощами при виконанні цієї роботи, так що немає жодного сенсу намагатися приховувати або заперечувати це.

Якщо ви не відчуваєте двозначність цих фраз, то вам буде важко справлятися з новими службовими обов'язками. Слід також зазначити, що в жодному разі не можна вступати в суперечку, тобто не можна відповідати на це «Мене справді турбують справи компанії…» або «Дійсно, всі знають про те, як мені важко».

Якщо ви навчитеся відчувати прихований сенс фраз, то зможете легко уникати таких пасток. На заяви, що розглядаються, можна порадити відповідати наступне: «Для мене просто дивно, як можуть люди, які перебувають у вашому становищі, думати, що мене не турбують справи компанії…» або «Дякую вам, я дуже вам вдячний за вашу турботу про мою скромну персону» .

Ніколи не слід забувати, що у кожної людини є грішки, які вона старанно приховує, тому ваш натяк на положення, в якому знаходиться людина, яка звертається до вас, обов'язково спрацює, змусивши дотепні задуматися, на що саме ви натякаєте і що вам взагалі відомо про нього Можна сказати абсолютно впевнено, що в нього надовго відпаде будь-яке бажання пожартувати з вами. Така відповідь також відмінно парує напад, позбавляючи його будь-якої уїдливості. Якщо ви таким чином реагуватимете на уїдливі зауваження недоброзичливців, то вони зрозуміють, що з вами жарти погані.

Щоб навчитися відчувати двозначність фраз, спробуйте записувати і аналізувати гострі розмови, свідками чи учасниками яких вам доводилося бути. Аналізувати слід поверхневий зміст та глибинне значення всіх реплік. Коли ви вивчите достатньо таких розмов, то обов'язково зверніть увагу на те, що ваша чутливість до мовних оборотів зросла в кілька разів. Ви також можете помітити, що завдяки цьому вам стало легше працювати з людьми, тому що вони побачили у вас серйозного супротивника у словесному бою і вирішили, що з вами краще жити у світі. Ви відчуєте, що вас стали більше поважати, і все це тільки завдяки тому, що ви стали краще розумітися на смислових значеннях різних мовних оборотів.

Значення вихідного словотворчого слова та

смислового слова. Процес читання.

Павлов Віктор Васильович.

Тульський політехнічний інститут.

e-mail: [email protected]

Анотація

У статті розглядається, як будується словникова стаття у словотворчому словнику.

Наводиться різницю між смисловим словом і словотворчим.

Розглядаються відмінність значень та ознак дієслів з прикладу слів «читання» і «читати». Наводиться визначення категорії "поняття". Порівнюється тлумачення слів «читання» та «читати». Розглядається загалом питання навчання читання та іноземної мови.

Ключові слова: словотвори, поняття, тлумачення слів, розбір слова, лексичне значення, ознаки, процес читання, навчання, іноземна мова.

Key words: word formation, concept, interpretation of the words, parsing words, lexical meaning, characteristics, process reading, learning a foreign language.

Розглянемо, як будується словникова стаття у словотвірному словнику.

Словотворче гніздо – це сукупність слів з тотожним коренем, упорядкована відповідно до відносин словотворчої мотивації. Гніздо – це сукупність словотворчих ланцюжків, мають одне й те саме вихідне слово. Словотвірний ланцюжок – це ряд однокорінних слів, що у відносинах послідовної производности.

В одне гніздо об'єднуються слова, що мають зовнішню подібність, загальну частину – корінь, який виступає у них як носій загального, для всієї сім'ї слів, значення.

сміливість

Сміливий – сміливець

смілити - наважитися

Посміліти

наважитися

Проте щоб об'єднати ті чи інші слова в одне гніздо, зовнішньої подібності недостатньо, необхідно мати і внутрішню, смислову схожість. Спорідненість слів, що утворюють гніздо, полягає в їхній смисловій спільності. Зовнішнім показником смислової спільності споріднених слів є корінь, внутрішнім смислове слово.

Вихідне словотворне слово ланцюжка часто не є смисловим словом.

У гніздах зрілих слів (слів, що мають стійкі морфологічні ознаки) завжди знаходиться смислове слово (сміливість).

У тлумаченні лексичного значення слова бере участь смислове слово (поняття має тлумачення), а походженні слів бере вихідне словотворче слово і похідні слова.

Розглянемо, наприклад, тлумачення слів «читання» та «читати».

ЧИТАННЯ, -я, порівн.1.див. читати. 2. Те, що читається, твор, що читається, твір. Цікаве, цікаве год. 3. зазвичай мн. Збори, на якому читають вголос (устар.). Літературні читання. 4. мн. Цикл лекцій чи доповідей на згадку про видатного вченого, письменника. Ломоносівські читання в Університеті.

ЧИТАТИ, -аю, -аєш; читаний; несов. 1. що. Сприймати написане, вимовляючи чи відтворюючи подумки. Ч. Книгу. Ч. вголос. Ч. про себе (не вголос). Ч. за складами. Ч. швидко. Ч. двома мовами. Ч. з губ (у глухонімих: сприймати словесну мову з рухів губ). 2. когось. Сприймати зорово та інтелектуально якесь. твір, добуток. Хлопець багато читає. Нічого не читає хтось. Ч. ноти (перен.: розрізняти їх та відтворювати їх голосом або на музичному інструменті). Ч. географічні карти, креслення (перен,: вміти користуватися). 3. перекл.. що. Сприймати, вгадувати щось. за зовнішніми проявами. Ч. настрої з осіб. Ч. у серцях (вгадувати чиї-н. думки, бажання). Ч. сумнів на особі у когось. 4. когось. Вимовляти, декламувати (ка-кой-н. текст). Ч. вірші з естради. Ч. напам'ять байки Крилова. 5. що. Вимовляти з метою повчання, повчання. Ч. нотації, моралі. 6. що. Викладати усно перед аудиторією. лекцію. Ч. Курс російської літератури. 7. читай(ті). Уп. у знач.: це треба розуміти так, це означає те. Небажання втручатися – читай байдужість. II рад. прочитати, -шану, -читаєш; -читний (-єн, -єна) (до 1, 2, 3, 4, 5 і 6 знач.) і прочитати, -аю, -аешь; -іта-ний (до 1, 2, 3, 4, 5 і 6 знач.). II багатокр. читати, наст. не вп. (До 2 і 4 знач.). І сущий читання, -я, порівн. (До 1,2,3,4,5 і 6 знач.), Читання, -я, порівн. (До 2 і 5 знач.) І прочитання, -я, порівн. (До 1,4 і 6 знач.). Взяти книгу для читання. II дод. читальний, -а, -ое (до 2 знач.).

ЧИТАТИСЯ (-аюся, -аешься. 1 і 2 л. не употр.), -ється; несов, 1. Бути таким, що можна читати (у 1 та 2 знач.); читати. Напис читається важко. Роман читається із цікавістю. 2. безл., Кому. Про бажання читати, про налаштованість до читання (розг.). У такому галасі не читається.

ЧИТАЛКА, -і, ж. (простий). Читальні, а також читальний зал.

ЧИТАЛЬНЯ, -і, рід. мн. -Лен, ж. Установа, місце, де відвідувачі читають книжки, періодику. Бібліотека-год. Університетська ч.

ЧИТАЧ, -я, м. 1. Людина, яка зайнята читанням яких-н. творів, до якого звернені твори писемності. Уважний ч. Ч. газет. Відгуки читачів про книгу. Зустріч автора із читачами. 2. Відвідувач громадської бібліотеки, читального залу, читальні. Зал для читачів I) ж. читачка, -и. II дод. читацький, -а, -а. Читацька аудиторія. Ч. квиток.

ЧИТКА, -і, ж. 1. Читання вголос перед групою слухачів (розг.). Колективна ч. газет. 2. Репетиційне читання ролей (спец.). Застільна ч. (тобто перше читання за столом, не на сцені).

ЧТЕЦЬ, -а, м. I. Людина, який читає; той, хто зайнятий читанням (устар.). 2. Людина, яка читає кому-н. вголос, взагалі той, хто читає вголос. 3. Артист, який виступає з художнім читанням. Конкурс читачів. 11 ж. чтіца, -и (до 2 і 3 знач.). II дод. чтецький, -а, -ое (до 2 і 3 знач.). Читецька секція театрального товариства.

ЧИТО, -а, порівн. (Розг. Пренебр-). Низькопробне, низькоякісне читання (у 2 знач.).

«С. І. Ожегов, Н. Ю. Шведова Тлумачний словник російської мови, Видавництво: ІТТ Технології, 2008 р ».

З урахуванням змістового слова «читання» буде:

ЧИТАННЯ - 1. Об'єкт, інформація (об'єкт, що несе інформацію). Це те, що читається. І відповідні типи об'єктів – книги, збори, цикл лекцій тощо.

Цікаве, цікаве читання. Літературні, ломоносівські читання. Лексичне слово. Читати читання.

2. Дія, об'єкт, інформація. Дія, що поєднує процеси в мозку людини, пов'язані зі сприйняттям текстової інформації. Читання вголос. Читати вголос.

3. Дія, відтворення, інформація. Відтворення інформації із пам'яті. Читання вірша (без використання текстової інформації). Читець.

4. Поняття, дія, об'єкт, інформація. Це рецептивний вид мовної діяльності пов'язаний із сприйняттям та розумінням інформації. Міститься ознака спільності (поняття).

Змістове, поняттєве слово. Процеси в мозку людини пов'язані зі сприйняттям та обробкою текстової інформації.

Читання – сукупність складних психофізіологічних процесів, з яких витягується інформація з графічно зафіксованого тексту. У читанні беруть участь зоровий, руховий, слуховий аналізатори, за допомогою яких людина реагує на письмові графічні знаки (літери) та переводить їх у слова, смисли, значення.

Читання має кілька лексичних значень, основу яких лежить поняття.

Дія, що поєднує процеси в мозку людини, пов'язані зі сприйняттям текстової інформації. Розуміння інформації може не відбуватися. Словотвірне слово.

Міститься ознака конкретності. Що?

Об'єкт. ЧИТАТИСЯ 1. Бути таким, що можна читати (у 1 та 2 знач.); читати. Напис читається важко. Роман читається із цікавістю. 2. безл., Кому. Про бажання читати, про налаштованість до читання (розг.). У такому шумі не читається (не читається).

«С. І. Ожегов, Н. Ю. Шведова Тлумачний словник російської мови, Видавництво: ІТТ Технології, 2008 р ».

ЧИТАЛКА – місце, читання, ставлення (міститься вираз ставлення до місця, де читають: поблажлива, зменшувально-зневажлива).

ЧИТАЛЬНИЙ – якість, місце, читання.

ЧИТАЛЬНЯ – місце, читання.

ЧИТАЧ, -я, м. - Людина, читання (про себе і вголос).

ЧИТКА, -і, ж. Дія, читання (вголос). Скорочення від слова "читати".

ЧТЕЦЬ, -а, м. Людина, читання (вголос).

ЧИТО, -а, порівн. Об'єкт, інформація, ставлення (об'єкт несе інформацію) (міститься вираз ставлення до інформації, до слова книга: негативно-зневажлива). Книжка – інформація, читання.

Читання книги. Читання вголос. Читання про себе (не вголос). Читання за складами. Читання швидко. Читання двома мовами. Читання з губ тощо. (процес).

А ось слово «читання», у реченні не скрізь замінюється словом «читати».

Цікаве, цікаве читання. Цікаве, цікаве читати читання. Але, цікаве, цікаве читання читати? Говорить про різну залежність і про різні ознаки слів. Порушення фонетичної сполучності речення.

При тлумаченні слів, у словниках необхідно використовувати смислові слова (поняття-іменники та поняття-дієслова), а не словотворчі.

Іменник, як би опредмечивает дію. І виникає смислове слово - поняття-іменник «читання» і словотворче слово - поняття-дієслово «читати».

Зміст, позначений тим чи іншим мовним словом, пропозицією, знаком тощо. Питання про З. мовних виразів досліджується лінгвістикою, семіотикою та логічною семантикою. Розрізняють предметне, смислове та експресивне З. мовних … Філософська енциклопедія

значення- ЗНАЧЕННЯ, що означає, що означає Франц. signification, signifiant, SIGNIFIE. Основні поняття сучасної лінгвістики для опису знака були обґрунтовані класиком цієї науки Ф. де Соссюром. За визначенням вченого, що означає/що означає… Постмодернізм. Словник термінів.

ЗНАЧЕННЯ, ЗНАЧЕННЯ, я; пор. 1. Основне змістове зміст чого л. З. Поняття. З. погляду, жесту. З. промови, виступи. Визначити з. слова. Лексичне з. слова (яке поняття). Повне, пряме, буквальне, переносне з. слова. 2.… … Енциклопедичний словник

Значення: значення змісту слова, фрази або знака. Значення функції - результат обчислення функції. Абсолютне значення - модуль числа. Значення величини відношення виміряної фізичної величини до одиниці.

Зміст, що пов'язується з тим чи іншим виразом (слова, речення, знаку тощо) деякої мови. З. мовних виразів вивчається в мовознавстві, логіці та семіотики. У науці про мову під З. (див. Значення лексичне) розуміють смислове …

Смисловий зміст слова, що відображає і закріплює в свідомості уявлення про предмет, властивість, процес, явище і т. п. Енциклопедичний словник

Значення- (загальнослов'янськ., Від слова «знак») 1. кількість або величина, виражені числом; 2. інформація про щось об'єктивно існуюче, про його роль у тому, що відбувається (термін сенс передає швидше особисту цінність об'єкта або такої інформації для індивіда). *… … Енциклопедичний словник з психології та педагогіки

значення- значе/нье 1) Основне змістове зміст чого л. Значення поняття. Значення погляду, жесту. Значення мови, виступи. Визначити значення слова. Лексичне значення слова (що позначається ним поняття) … Словник багатьох виразів

Філософська енциклопедія

Матеріальний предмет (явище, подія), який виступає як представник деякого ін. предмета, властивості або відносини і використовуваний для придбання, зберігання, переробки та передачі повідомлень (інформації, знань). Розрізняють… Велика Радянська Енциклопедія

Книжки

• Шкільний словник. Імена та назви. Словник епонімів, Рязанцев Віктор Дмитрович. Словник адресований школярам, ​​яким він допоможе щодо історії, літератури, географії, біології, хімії, астрономії та багатьох інших предметів шкільної програми. Проте книга може бути…
• Вершина Криму. Крим у російській історії та кримська самоідентифікація Росії. Від античності до наших днів, Сергій Черняховський. Мало хто сперечається з тим, що кримські події 2014 р. стали найбільш значущими для світової геополітики та позначили нове роздоріжжя у світовій історії. Майбутнє всього людства після…

Слово, взяте окремо, має трохи більше значення, але потенційно у ньому є багато значень, які реалізуються і уточнюються у живої промови людини. Реальне вживання слова завжди є процесом вибору необхідного значення з цілої системи спливаючих альтернатив із одних і гальмуванням інших зв'язків (Лурія, 1969, 1975). Л. С. Виготський пише, що «реальне значення слова не константне. В одній операції слово виступає з одним значенням, в іншій воно набуває іншого значення »(Виготський, 1956. С. 369). Сенс слова є другою складовою семантики слова. Під змістом, на відміну значення слова, розуміється його індивідуальне значення, яке набуває слово в людини у кожної конкретної ситуації.

А. Н. Леонтьєв зазначав, що «значення є відображенням дійсності незалежно від індивідуального особистого ставлення до неї людини» (Леонтьєв, 1972. С. 290). Значення слова існує реально і усвідомлюється людиною у певній діяльності, і в ній же слово набуває сенсу, тобто суб'єктивне для людини значення. Сенс спочатку соціальний і виступає у ролі фіксатора соціального досвіду. Наприклад, професійний досвід - це стійкий суспільний досвід, тому ясно, що люди різних професій вживають одне й те саме у різних значеннях-смислах. А. М. Леонтьєв писав, що «сенсу не можна навчити, сенс - виховується», і він породжується не значенням слова, а самим життям (Леонтьєв, 1972. С. 292).

Важливо відзначити ще одну властивість сенсу, про який писав Л. С. Виготський. Це зв'язок сенсу з усім словом загалом, але з кожним його звуком, як і сенс фрази пов'язані з усією фразою загалом, а чи не з окремими її словами.

Сенс слова залежить від усієї сукупності знань людини, її життєвого та емоційного досвіду, її особистісних якостей. Тому сенс слова більш рухливий, ніж значення, динамічний і, насправді, невичерпний. Однак причиною взаєморозуміння людей є значення слова, оскільки воно є узагальненим відображенням предметного об'єктивного змісту явищ, воно фіксується в системі мови і завдяки цьому набуває стійкості.

Значення слова не можна відривати від звукового боку слова, як це було притаманно класичної лінгвістики. Звуки є матеріальними носіями нематеріального значення слова. А. А. Потебня писав із цього приводу, що «будь-яке слово як звуковий знак значення засноване на поєднанні звуку і значення» (Потебня, 1905. С. 203).

Носієм значення завжди служить чуттєвий образ, матеріальний носій слова – моторний, звуковий, графічний. У дорослого носія мови матеріальний носій як би згасає (але не зникає) і майже не усвідомлюється, а на передньому плані завжди зміст слова, його значення. І лише у деяких випадках - у поезії, під час навчання мови (коли слово стає предметом дії) і за деяких формах афазії слово хіба що обесмислюється, втрачає значення, і навпаки, починає усвідомлюватися його матеріальний носій. Відомо, що за різних формахафазії порушуються різні матеріальні носії значення слова. Положення про матеріальних носіях слова у сучасній психології мови дозволяє зрозуміти механізм порушення значення слів при афазії.

Знання та правильне розуміння семантики слова, таких його складових, як значення та сенс, є важливим засобом та сильним знаряддям в руках афазіолога при вивченні та подоланні афазії. У афазії недостатньо констатувати порушення розуміння слів, наявність вербальних парафазії та парагнозії, як це прийнято нерідко в практиці, необхідно точно встановити що порушується – розуміння значення чи розуміння сенсу слів – і що залишається збереженим. Важливо враховувати таку характеристику сенсу, як його індивідуальність і зв'язок з особистістю, рухливість і різноманіття сенсу слова, з одного боку, і стійкість значення слова, його релевантність усьому суспільству, що говорить цією мовою, з іншого боку; ці знання дозволять поглибити наші уявлення про механізми порушення мови при афазії, дозволять знайти потрібні методи подолання дефекту мови. Завдяки значенню (word meaning), яке несуть у собі слова, мова набуває ще однієї важливої, четвертої - когнітивної, пізнавальної - функції. Далі, значення слова, його сенс могли з'явитися тільки завдяки і внаслідок предметної віднесеності слова, що є найважливішою характеристикою слова та третьої його семантики.

Слово замінює речі - предмети, об'єкти, явища, воно представляє їх, позначаючи сам предмет чи його властивості, ознаки, якість. Предметна віднесеність слова лежить в основі п'ятої – номінативної – функції мови. С. Л. Рубінштейн писав, що слово, будучи відображенням предмета, пов'язане з ним внутрішнім зв'язком щодо спільності змісту. Цей зв'язок опосередкований через узагальнений зміст слова - через поняття чи образ. Не можна розчленовувати значення слова та його предметну віднесеність - вони взаємопов'язані. Це дві послідовні ланки у процесі вживання слова (Рубінштейн, 1946). Ця функція мови більш ніж інші її сторони пов'язана з чуттєвою основою слова. Номінативна функція мови, вважав Л. З. Виготський, немає семасіологічна, осмислююча. «Слово виконує тут номінативну функцію, що вказує. Воно вказує на річ. Іншими словами, слово тут не знаком деякого сенсу, з яким воно пов'язане в мисленні, а знаком чуттєво даної речі ... »(Виготський, 1956. С. 194).

Перш ніж перейти до основної теми, слід запровадити одне поняття, яке відіграє значну роль у всьому подальшому міркуванні.

Поряд із поняттям значення, у сучасній психології застосовується поняття сенсу, яке грає вирішальну роль для аналізу найважливіших сторін проблеми мови та свідомості.

Для класичної лінгвістики "значення" і "сенс" були майже синонімами і, як правило, застосовувалися однозначно. Тільки останнім часом у зарубіжної психології та психолінгвістиці стали відрізнятися два аспекти поняття значення слова: «референтне» значення, тобто. значення, що вводить його у певну логічну категорію, та «соціально-комунікативне» значення, що відображає його комунікативні функції (Халлідей, 1970, 1975; Ромметвейт, 1974; та ін).

У радянській психології відмінність «значення» і «сенсу» було введено кількома десятиліттями раніше - ще Л. С. Виготським у його класичній книзі «Мислення і мова», яка вперше була опублікована в 1934 р. і набула широкої популярності.

Під значенням ми розуміємо об'єктивно сформовану у процесі історії систему зв'язків, які стоять за словом. Наприклад, за словом "чорнильниця" стоїть значення, на якому ми зупинялися вище. Як ми вже говорили, слово «чорнильниця», яке склалося в суспільній історії, означає щось, що стосується фарби (чорн-), до гарматності (-іл-), до вмістилищ (- НИЦ-). Таким чином, це слово не тільки вказує на певний предмет, але й його аналізу, вводить його в систему об'єктивних зв'язків і відносин.

Засвоюючи значення слів, ми засвоюємо загальнолюдський досвід, відображаючи об'єктивний світ із різною повнотою та глибиною. «Значення» є стійка система узагальнень, що стоїть за словом, однакова всім людей, причому ця система може лише різну глибину, різну узагальненість, різну широту охоплення позначених ним предметів, але обов'язково зберігає постійне «ядро» - певний набір зв'язків.

Поряд із цим поняттям значення ми можемо, однак, виділити інше поняття, яке зазвичай позначається терміном «сенс». Під змістом, на відміну значення, ми розуміємо індивідуальне значення слова, виділене з цієї об'єктивної системи зв'язків; воно складається з тих зв'язків, які стосуються даного моменту та цієї ситуації. Тому якщо «значення» слова є об'єктивним відображенням системи зв'язків та відносин, то «сенс» - це привнесення суб'єктивних аспектів значення відповідно до цього моменту та ситуації.

Звернемося, наприклад, що ілюструє це положення. Слово "вугілля" має певне об'єктивне значення. Це чорний предмет деревного походження, результат випалення дерев, що має певний хімічний склад, В основі якого лежить елемент С (вуглець). Однак сенс слова «вугілля» може бути абсолютно різним для різних людейта у різних ситуаціях. Для господині слово «вугілля» означає те, чим розпалюють самовар або що потрібно для того, щоб розтопити піч. Для вченого вугілля - це предмет вивчення, і він виділяє бік цього значення слова, що цікавить його, - будова вугілля, його властивості. Для художника - це інструмент, яким можна зробити ескіз, попередній малюнок картини. А для дівчини, яка забруднила білу сукню вугіллям, слово «вугілля» має неприємний сенс: це щось, що доставило їй зараз неприємні переживання.

Отже, те саме слово має значення, яке об'єктивно склалося в історії і яке потенційно зберігається у різних людей, відображаючи речі з різною повнотою і глибиною. Однак поряд зі значенням кожне слово має сенс, під яким маємо на увазі виділення з цього значення слова тих сторін, які пов'язані з цією ситуацією та афективним ставленням суб'єкта.

Саме тому сучасні психолінгвісти повною мірою вважають, що якщо «референтне значення» є основним елементом мови, то «соціально-комунікативне значення» або «сенс» є основною одиницею комунікації (в основі якої лежить сприйняття того, що саме хоче сказати той, хто говорить і які мотиви спонукають його до висловлювання) і водночас основним елементом живого, що з конкретної афективної ситуацією використання слова суб'єктом.

Доросла культурна людина має у своєму розпорядженні обидва аспекти слова: і його значення, і його сенс. Він твердо знає усталене значення слова і водночас може щоразу вибирати потрібну систему зв'язків із цього значення відповідно до цієї ситуацією. Легко зрозуміти, що слово «мотузка» для людини, яка хоче упаковати покупку, має один сенс, а для людини, яка потрапила в яму і хоче вибратися з неї, це засіб для порятунку. Тільки при деяких порушеннях психіки, наприклад при шизофренії, різко страждає можливість вибрати сенс, відповідний ситуації, і якщо людина, яка впала в яму і якій кинули мотузку, буде розмірковувати про якості мотузки, скажімо, про те, що мотузка - це віровина просте », і буде резонерувати замість того, щоб діяти, це свідчить про явне відхилення його психіки від норми.

Отже, у слові поряд зі значенням, що включає предметну віднесеність і власне значення, тобто узагальнення, віднесення предмета до відомих категорій, є завжди і індивідуальний зміст, в основі якого лежить перетворення значень, виділення з усіх зв'язків, що стоять за словом тією системи зв'язків, яка є актуальною в даний момент.

Звернемося тепер до основної теми, що цікавить нас, і спробуємо простежити, як формується значення слова в процесі розвитку дитини.

Значення та сенс

Розібрані приклади свідчать, що осмислення тексту - складний процес. Разом про те він підпорядковується певним законам, зумовленим феноменальними особливостями роботи мозку. Як же використати ці закони для нашого завдання: навчитися при швидкому читанні глибокота повно розуміти текст? Щоб знайти шляхи вирішення цієї проблеми, необхідно спочатку вирішити питання про те, що слід розуміти в тексті, що читається. Очевидно, деяким читачам саме питання може здатися безглуздим: розуміти потрібно все, що міститься в тексті. І ось тут на нас чекає цікаве відкриття: текст весь, повністю читати не треба. Щоб зрозуміти його, достатньо прочитати лише деяку його частину, яку можна умовно назвати золотим ядром змісту. Це ті 25% змісту тексту, які залишаються після виключення надмірності.

Що ж є «ядро»? Щоб це зрозуміти, розглянемо основні семантичні (смислові) принципи побудови тексту. Як встановила сучасна лінгвістика, тексти мають єдність внутрішньої логічної організації. Вони будуються за єдиними логічними правилами зв'язності викладу.

Рис. 11. Рівні стиснення тексту

Крім того, як ми вже знаємо, надмірність текстів сягає 75%. Очевидно, "золоте ядро", про яке ми говоримо, і несе основне смислове навантаження. Якщо це, то цільовий процес перетворення тексту, т. е. його стиск, під час читання можна умовно вважати виділенням і формуванням цього «ядра». На рис. 11 наведено блок-схему послідовності виконання цієї операції. Текст містить певну інформацію, яку читач у ньому бачить.

При описі подальших перетворень виходитимемо з семантичної теорії інформації, розробленої радянським математиком і лінгвістом Ю. А. Шрейдером. Відповідно до цієї теорії читач, вивчаючи інформацію, порівнює її з тим обсягом знань (його ще називають тезаурусом), який він має в даний момент, і дає оцінку інформації, що надходить. Це означає, якщо спочатку читач не зрозумів тексту, то текст не несе для нього жодної інформації. Якщо потім, навіть тривалий час, отримавши нові знання, читач вдруге звертається до цього ж тексту, він вже витягує з нього потрібну інформацію. Що ж відбувається з нею далі? В результаті вивчення тексту читач виділяє сенс, який потім перетворюється на значення. Перш ніж розбирати сутність процесу, що відбувається далі, необхідно дати пояснення: що ж таке сенс і значення? Вперше вивчення понять «сенс» та «значення» зробив німецький математик і логік Готлоб Фреге.

У 1892 р. вийшла його робота «Про сенс і значення», яка досі не втратила своєї актуальності. Р. Фреге визначає зміст як зміст мовного висловлювання, тобто. це думка, що міститься у словах. Значенням мовного висловлювання є той сутнісний предмет, який словесно зафіксовано у свідомості людини. Наприклад, значенням слова Місяцьсутнісно є небесне тіло чи природний супутник Землі.

Згідно з концепцією Г. Фреге, ставлення імені до того, що воно називає або позначає, є ставленням до називання, а річ, яка називається, є значенням цього імені. Будь-яке ім'я завжди щось називає (функція найменування або номінації), і цим щось є певна річ. Звичайно, що можуть бути і неназвані речі.

Отже, значення - це сутнісне властивість імені, що реалізується шляхом різноманітного називання речей. Сенсом Р. Фреге називає різницю у способі формального позначення предметів іменами. Поєднання слів типу Олександр Пушкін, великий російський поет, поет, убитий Дантесомрізні за змістом, але однакові за значенням. У мові взагалі та в текстах зокрема можна знайти різні способи використання імен: педагог – викладач; лікар – лікар; бегемот - гіпопотам і т. д. Ці приклади повідомляють різні відомості про одне й те саме. Сенс є те, що передається і розуміється у повідомленні як соціально значуща інформації та що при прийомі повідомлення має бути зрозумілим однозначно. Два висловлювання можуть мати те саме значення, але різний зміст, якщо ці висловлювання різняться за структурою реалізації тексту. Розглянемо вирази «5» та «3+2». Сенс у кожному їх різний, а значення-однакове.

Звернемося знову до мал. 11. Заключні етапи перетворення фрагмента тексту включають виділення значення отриманого сенсу. Чи означає це, що завжди, будь-який текст має всі компоненти цієї схеми? Зовсім немає. Однак зміст кожного її елемента йде за спадною. Насправді тексти завжди містять інформацію. Небагато можна знайти безглуздих текстів. Але дуже багато осмислених текстів не містять значення. У літературі з логіки зазвичай наводять приклад такого порожнього виразу:

поняття, виражене словами король Франції,має сенс, але стосовно XX в. значення немає. Чи можливі наукові тексти такого змісту? Для відповіді достатньо дізнатися, чи є значення в тексті, що цитується.

Розглянемо певний тотальний і, отже, унікальний екземпляр "А". Встановлення тотожності екземпляра із собою можна розглядати як відображення, що наводить образи «А» відповідно до прообразом «А». Примірник «А» за визначенням можна порівняти лише з собою. Тому відображення є внутрішнім і, відповідно до теореми Стілова, може бути представлене у вигляді суперпозиції топологічного та подальшого аналітичного відображення. Сукупність образів «А» становить точкову систему, елементи якої є еквівалентними точками... Як показав аналіз, проведений радянським лінгвістом І. П. Севбо, формальна пов'язаність та наукоподібне звучання не зменшують порожнечі цього тексту.

Очевидно, тепер ми можемо відповісти на питання про те, що слід читати в текстах: потрібно вміти знаходити значення.

До

так само практично навчитися виділяти значення? Розглянемо ще одне цікаве явище. Як показав Н. І. Жінкін, мозок кожної людини вже має цю здатність, тому що містить програму виділення значення в будь-якому тексті, що читається, має сенс. Експерименти психологів! підтвердили, що при обробці тексту людський мозок завжди виділяє «ядерне» значення незалежно від способу його формального вираження чи сенсу. Так, в одному з дослідів групі піддослідних пропонувалося натискати спеціальну кнопку щоразу, як тільки на екрані з'являлося слово. лікарю,і не реагувати на сигнал, якщо з'являлися інші слова, навіть подібні до накреслення, наприклад диктор.Більшість піддослідних впоралися з

Рис. 12. Фільтруюча здатність мозку

цим завданням. Потім без попередження на екрані було показано напис лікар.Майже всі натиснули кнопку, хоча за накресленням це слово ніяк не було схоже на слово лікар.

Цей приклад - доказ те, що з сприйнятті текстової інформації мозок реагує не так на мовну структуру слова, але в його змістовну частина. Сприйняття мозком різних сліввилучень показано на рис. 12. Завдяки наявності алгоритмічного фільтра мозок не пропускає (видає на виході 0) фразу «Лілові ідеї затято сплять». Для фрази "Моя твоя не розумій" формується відповідний вираз. І нарешті, мозок реагує однаково на слова лікарі лікарю,тоді як для слова "диктор" на виході також 0.

Значення слова як одиниця вивчення мовного мислення. Стадії розвитку значень слів (Л.С. Виготський). Методика подвійної стимуляції. Значення та сенс слів

Одиниця аналізу мовного мислення – психологічний феномен, який є і промовою, і мисленням – значення слів. Значення – це характеристика слова, з іншого боку – це узагальнене уявлення дійсності. До появи людини мова та мислення еволюціонували окремо та незалежно один від одного. Об'єднання їх стало можливим завдяки виникненню в людському суспільстві мови. Мовленнєве мислення виникло приблизно в 2 роки, коли діти починають володіти мовою. Як у онтогенезі розвинулося значення слова? Ідея – моделювання природних умов, у яких відбувається оволодіння людськими поняттями. 1) людина в навколишньому світі стикається з різними об'єктами, які можуть бути подібними або відмінними один від одного за якимись ознаками. 2) людина в навколишньому світі стикається зі словами, якими означають ці поняття. Поняття формується за умов можливого співвіднесення різних слів із різними об'єктами, які позначаються цими словами. Виготський: Як одиниця аналізу вищих форм мислення, що відрізняють людину від тварин, слід вибрати значення слова, що відображає «єдність спілкування та узагальнення».

Виготський та Луріяекспериментально обґрунтували положення, згідно з яким типи мовного мислення характеризуються видами узагальнень, що фіксуються у слові. Про тип мислення можна будувати висновки про структурі функціонуючих у його промови значень. Тоді етапи розвитку значень (у соціогенезі та онтогенезі) дають назву формам мислення: синкретичне, комплексне та понятійне. Діти 3-12 років: стадії розвитку мови: 1) стадія синкретів . Особливості між геометричними фігурами неможливо встановити об'єктивні зв'язки. Важко виявити об'єктивні змісту значення слів, які використовуються дітьми. Угруповання на основі випадкової ознаки. 2) стадія комплексів . При підборі геометричних фігурдіти починають орієнтуватися на них об'єктивні ознаки. При цьому, не одна з цих ознак не є загальним для всіх позначених тим чи іншим словом фігур. Значення слів характеризується певним об'єктивним змістом, та його не можна назвати поняттям. Є 5 видів комплексів: асоціативний (діти підбирають фігури за зразком відразу за декількома ознаками, що змінюють одна одну), колекція (вони це роблять не за принципом подібності, а за принципом додатковості), ланцюгової (діти починають підбирати фігури за однією ознакою. Але в якийсь момент вони змінюють ознаку), дифузний (фігури підбираються на основі загальної глобальної подібності), псевдопоняття (відібрані фігури мають хоча б одну загальну ознаку). 3) стадія понять . Виявляється хоча б одна загальна ознака + вони усвідомлюють цю ознаку як загальну. Діти поняття вперше виникають як потенційних понять. Їх зміст характеризується одним загальним для якоїсь групи предметів ознакою. Розвиток понять завершується формуванням істинних понять, вони складені за сукупністю загальних ознак. Справжні поняття вперше з'являються в дітей віком до 11-12 років.

Методика подвійної стимуляції- методика, спочатку розроблена Л.С. Виготським та Л.С. Сахаровим вивчення процесу освіти понять. У ньому використовуються два низки стимулів, у тому числі перший виконує функцію об'єкта, який спрямовано діяльність випробуваного, а другий – функцію знаків, з допомогою яких ця діяльність організується. Так було в експерименті Виготського – Сахарова як стимулов–объектов використовувалися постаті різних кольорів, форми, висоти і розмірів, а стимулів–засобів – слова, написані на звороті кожної з постатей, є експериментальними поняттями. Випробуваний мав сформулювати поняття, поступово розкриваючи його ознаки виходячи з відбору постатей, які, на його думку, виступали носіями даного поняття. У цьому виявлялося можливим досліджувати, як випробуваний застосовує знаки керувати своїми розумовими процесами як і залежно від способу вживання слова протікає весь процес освіти понять. Надалі методика отримала широке методологічне осмислення як аналізу розвитку та функціонування вищих психічних функцій загалом.

Процес здійснення думки у слово триває за часом і проходить 5 послідовних планів. Їх можна розглядати як певні форми існування думки. 1 план- План зовнішньої мови. Ідея представлена ​​у кінцевій формі – звуковому вираженні. 2 план- План значення зовнішньої мови. Ідея існує у значенні, пов'язаних один з одним слів. 3 план- План внутрішньої мови. Внутрішнє мовлення – мова собі. Вона не використовується передачі іншим людям. Їй властиві певні характеристики, які відрізняють її від зовнішньої мови (1. внутрішня мова є предикативною. У ній відсутня суб'єкт, про який щось повідомляється. Бо кожна людина знає, про що висловлюється. 2. вона є скороченою. Вона складається не з слів або фраз, що повністю вимовляються, а з уривків (3. переважання сенсу над значенням). 4 характеристики значення слова: 1) об'єктивність. Значення слова існує у мові незалежно від суб'єкта отже суб'єкт повинен привласнити ці значення і оволодіти ними. 2) стійкість. Значення слова має постійний зміст. 3) Універсальність. Поодинокі змісту значення слів всім людей. 4) значення слів – такі змісти, які існують лише поза контекстами фраз. Сенс слова – характеристики протилежні до значення слів. Сенс слова: суб'єктивність. Зміст залежить від волі та бажання суб'єкта; мінливість; унікальність; виникає і існує лише у контексті фраз. Сенс слова – це суб'єктивні мінливі і найчастіше унікальні змісту слова, набувають їм лише у певному контексті фраз. 4 план- План думки. Думка існує в чистому вигляді, без зв'язку з внутрішньою та зовнішньою мовою. 5 план- План потреби - вольовий сфери. Будь-яка думка, якою належить втілитись у слова, виникає у зв'язку з його потребою.

Значення є одночасно: 1) предметом процесу мислення (змістом того, про що ми мислимо), 2) засобом мислення (знак виконує функцію зброї, дозволяючи виділяти властивості об'єкта, фіксувати та встановлювати нові відносини); 3) продуктом мислення (в результаті мислення виробляються нові значення).

Визначення та основні процеси пам'яті. Види пам'яті; їх можливості класифікації. Моделі пам'яті. Закономірності пам'яті: криві забування, закон «краю рядячи», пам'ять і діяльність, мотивація та запам'ятовування.

Пам'ять – психічний процес відображення досвіду людини шляхом запам'ятовування, збереження та відтворення інформації.

Процеси пам'яті: 1) Запам'ятовування – процес, спрямований збереження у пам'яті вражень. 2) Збереження – процес переробки, узагальнення та систематизації матеріалу. 3) Відтворення (пригадування) - відновлення в пам'яті раніше сприйнятої інформації. 4) Забування – процес, орієнтований видалення з пам'яті інформації. Забування має позитивний бік – людина звільняє свою пам'ять для збереження нової інформації або забуває негативні події. 5) Впізнавання – процес пам'яті, у якого при сприйнятті інформації виникає відчуття знайомості.

Види пам'яті: 1) Залежно від часу збереження матеріалу: миттєва(3 секунди), короткочасна(7±2 секунди) є обов'язковим проміжним сховищем та фільтром, який переробляє найбільший обсяг інформації. Короткочасна пам'ять дуже тісно пов'язана із довготривалою, т.к. тут відсівається непотрібна інформація і залишається корисною, оперативна(проміжна) – час зберігання інформації розрахований на вирішення задачі, довготривала. 2) Залежно від переважаючого аналізатора: зорова, слухова, тактильна, нюхова, смакова, рухова 3) Генетична (вроджена) Прижиттєва: рухова, емоційна, образна, словесно-логічна.

Закони пам'яті - загальні закономірності, які характеризують роботу та влаштування пам'яті людини:

1) Закон асоціацій: чим більше різноманітних зв'язків та асоціацій буде виявлено між частинами складно влаштованого матеріалу, тим швидше і краще матеріал запам'ятатися, довше зберегтися і легше пригадати.
Види асоціацій: за подібністю, за контрастом, за суміжністю: психічні освіти, які виникли одночасно або послідовно, сприймаються разом.

2) Закон Еббінгауза: у перші години після заучування діє активний процес забування інформації.

3) "Ефект краю": добре запам'ятовується початок та закінчення інформації.

4) "Ефект Зейгарник": набагато швидше забувається те, що стосується завершених справ, ніж те, що стосується незавершених.

5) Закон активного повторення при заучуванні матеріалу.

Запам'ятовування – процес пам'яті, спрямований збереження у пам'яті вражень.

Відтворення (пригадування) - відновлення в пам'яті раніше сприйнятої інформації.

Види запам'ятовування залежно від участі волі:

1) Довільне (є мета – запам'ятати).

Психологічні умови: створення психологічної установки; розумне у часі повторення; Для ефективності важлива уважність.

2) Мимовільне (без мети, але за наявності інтересу).

3) Механічне (заучування інформації шляхом багаторазового повторення).

4) Смислове (засноване пошуку сенсових зв'язків у досліджуваному матеріалі).

Відтворення інформації відбувається тим самим шляхом, як відбувалося запам'ятовування.

1. Асоціаційна теорія. Асоціація – зв'язок, поєднання, пояснювальний принцип усіх психічних утворень. Необхідна і достатня підстава для утворення зв'язку між двома враженнями – одночасність появи їх у свідомості. Відповідно пам'яті – не як активний процес (діяльність) людини з предметами або їх образами, бо як механічно складається продукт асоціацій. Типи асоціацій – за суміжністю, подібністю, контрастністю. Запам'ятовування – справді зв'язування нового з наявним у досвіді. Але зв'язки утворюються вибірково, і асоціанізм це не дає відповіді питання, чим детермінується цей процес.

Представники асс. психології - Еббінгауз, Мюллер, Пільцеккер - перші спроби експериментального вивчення пам'яті. Основний предмет дослідження – вивчення стійкості, міцності та сили асоціацій. Важливий внесок у науку – розробка Еббінгауза та її послідовників методів кількісного вивчення процесів пам'яті.

2. Біхевіоризм. Глобальне завдання – встановлення однозначних зв'язків між стимулами та реакціями, проблема навички. Пам'ять вичерпується набуттям різних рухових та мовленнєвих навичок; вивчалася переважно у мимовільній формі. Дослідження довільної пам'яті, центральна проблема – заучування напам'ять. У цих роботах отримали підтвердження та подальший розвиток відомі положення про вплив повторень на успішність заучування, про його залежність від обсягу та характеру матеріалу. Були отримані нові факти про залежність продуктивності запам'ятовування від різноманітних установок, мотивів.

3. Гештальт-психологія. Келлер, Коффка, Вертгеймер, Левін. Основа освіти асоціацій – закон цілісності. Цілісне – не проста сума елементів; цілісне освіту - гештальт - первинне по відношенню до елементів, що входять до нього. Провідне умова запам'ятовування – структура матеріалу. Тож запам'ятовування неорганізованого, безглуздого матеріалу необхідне додаткове вихідне умова – намір суб'єкта. Гештальт-психологи упускали з уваги найбільш важливу сторону процесу побудови та закріплення образу – власну діяльність людини. Тим часом для запам'ятовування має значення не так сам по собі факт подібності або відмінності елементів, як дія людини, яка виявляє ці подібності та відмінності.

4. Особистісні теорії пам'яті– виявили низку чинників, які впливають перебігу процесів пам'яті, особливо збереження: активність, інтерес, увагу, усвідомлення завдання, і навіть супроводжують перебіг процесів пам'яті – емоції.

5. Ідея соціальної природи пам'яті людини. Жане, Виготський, Лурія, Леонтьєв. Процеси пам'яті розуміються як соціальна формаповедінки, специфічна соціально керована дія. Порівняльні дослідження мимовільного та довільного запам'ятовування (П. І. Зінченко, А.А. Смирнов).

6. Структурна модель пам'яті. Складна конфігурація взаємодіючих підсистем, що забезпечують виконання основних функцій пам'яті: фіксацію, переробку та відтворення мнемічних змістів у поведінці та свідомості. У сучасних структурних моделях виділяють такі блоки (підсистеми): сенсорний регістр(надкороткочасне сховище інформації дуже великого обсягу. Завдання – надати наступному блоку можливість класифікувати інформацію, що надходить, і відправляти на подальшу переробку. Потрібно, щоб переживати світ як безперервну цілісність. Забуття пов'язане з інтерференцією та згасанням), розпізнавач (частина довготривалої пам'яті, винесена зовні. Перетворення хаотичного потоку інформації на організовані осмислені одиниці. У процесі процесу розпізнавання, довготривала пам'ять надає схеми пізнання (гіпотези стандартів, прототипів і характеристик) ), робоча пам'ять (блок пам'яті, в якому циркулює інформація, необхідна для здійснення поточної діяльності та/або присутня у свідомості. ), довготривала пам'ять (постійне сховище інформації. Забування як у довгостроковій пам'яті немає).

значення слова це:

значення слова значення слова змістовна сторона слова; складається з лексичного, граматичного, іноді словотворчого значень. Так, слова ніжність та ніжний відрізняються граматичним значенням; а ніжний і сніговий збігаються у граматичному значенні, відрізняючись лексичним. Значення слова вивчається семантикою.

Література та мова. Сучасна ілюстрована енциклопедія. - М: Росмен. За редакцією проф. Горкіна О.П. 2006.

Значення слова ЗНАЧЕННЯ СЛОВА. Поняття, що асоціюються (зв'язуються), що говорять на к.-н. мові з уявленням про відомий звук або звукове поєднання, що становить слово. З. С. може бути складним, тобто. розпадатися у свідомості того, хто говорить на кілька З.; так, зі словом «руку» в російській мові. пов'язуються поняття: 1. про відомий предмет думки і 2. про відоме ставлення його до інших предметів думки, позначеним іншими словами в тому ж реченні (З., що вноситься формою звинувачує, пад.). Перше З., тобто. З. З. як знака предмета думки без відношення його до інших предметів думки, зв. основним, а то З., яке зізнається, як видозмінювальне основне З., зв. формальним. І основне, і формальне З. слова відрізняються відомою нестійкістю, рухливістю, здатністю при кожному новому вживанні слова дещо видозмінюватися. По відношенню до основного З. ця нестійкість пояснюється складністю самого основного З.; так З. слів, що позначають предмети, як вмістилища ознак, може розпадатись на уявлення про окремі ознаки, що входять до складу складного уявлення предмета. Так, говорячи про дубі, ми можемо думати про форму зростаючого дуба, про його листя, жолуді, колір кори, колір деревної маси, фортеці, довговічності і т. д.; кожне з цих часткових уявлень може бути в нашій думці без супроводу інших уявлень як З. С. «дуб». Далі, та сама назва може переноситися і на інші предмети за подібністю або суміжністю (метафоричний або метонімічний перенесення З.). Те саме відбувається і зі словами, що представляють назви окремих ознак предмета (пор. дієслово «йти» у застосуванні до людини, поїзда, годинника, часу, справи тощо). Часте вживання слова у к.-н. одному з непервісних З. може призвести до витіснення його з мови в початковому З., тобто. до зміни З. слова.

Н. Д. Літературна енциклопедія: Словник літературних термінів: У 2-х т. / За редакцією М. Бродського, А. Лаврецького, Е. Луніна, В. Львова-Рогачевського, М. Розанова, В. Чешихіна-Ветринського. - М.; Л.: Вид-во Л. Д. Френкель, 1925