Поняття та склад матеріально виробничих запасів. Матеріально-виробничі запаси: бухгалтерський облік та відображення у звітності. Методи обліку заготівлі матеріалів

Облік матеріально-виробничих запасів на підприємствах Російської Федерації здійснюється відповідно до Положення з бухгалтерського обліку «Облік матеріально-виробничих запасів» ПБО 5/01, затвердженого наказом Мінфіну РФ від 9 червня 2001р. № 44н.

Як матеріально-виробничі запаси приймаються активи:

Використовувані як сировина, матеріали тощо. при виробництві продукції, призначеної на продаж (виконання робіт, надання послуг);

Призначені на продаж;

Використовувані для управлінських потреб організації.

На малюнку 1.2.1 відбито угруповання виробничих запасів.

Рисунок 1.2.1 - Види угруповань виробничих запасів

Готова продукція є частиною матеріально - виробничих запасів, призначених на продаж (кінцевий результат виробничого циклу, активи, закінчені обробкою (комплектацією), технічні та якісні характеристики яких відповідають умовам договору або вимогам інших документів, у випадках, встановлених законодавством).

Товари є частиною матеріально - виробничих запасів, придбаних чи отриманих з інших юридичних чи фізичних осіб призначених на продаж .

Одиниця бухгалтерського обліку матеріально - виробничих запасів вибирається організацією самостійно таким чином, щоб забезпечити формування повної та достовірної інформації про ці запаси, а також належний контроль за їх наявністю та рухом. Залежно від характеру матеріально – виробничих запасів, порядку їх придбання та використання, одиницею матеріально – виробничих запасів може бути номенклатурний номер, партія, однорідна група тощо.

У процесі виробництва матеріали використовуються по-різному. Одні з них повністю споживаються у виробничому процесі (сировина та матеріали), інші змінюють лише свою форму (мастильні матеріали, фарби), треті – входять у виріб без будь-яких зовнішніх змін (запасні частини), четверті – тільки сприяють виготовленню виробів, не входять до їхньої маси або хімічного складу.

За офіційним визначенням матеріальні ресурси – активи (майно):

а) використовувані як сировини, матеріалів тощо при виробництві продукції, виконанні робіт та наданні послуг, призначених для продажу;

б) використовувані для управлінських потреб організації.

З цього визначення випливає, що матеріальні ресурси використовуються, як правило, як предмет праці у виробничому процесі. Вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість вартість вироблену продукцію, виконаних робіт, наданих услуг.

Для належної організації обліку виробничих запасів важливого значення мають науково обгрунтована їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку.

На основі вищесказаного в таблиці 1.2.1 розглянемо докладніше угруповання матеріалів залежно від їх призначення та використання у процесі виробництва.

Таблиця 1.2.1. Види та сутність матеріалів

	Визначення
Сировина та основні матеріали	Предмети праці, з яких виготовляють продукт та утворюють матеріальну основу продукту
Допоміжні матеріали	Матеріали, які використовують для пов. на попит та основні матеріали або для обслуг. та догляду за знаряддями праці
Стать. власного производ.	Матеріали, прош. певні стадії обробки, але які є, готової продукцією, тобто. складають його основу
Поворотні відходи	Залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі якості і тому використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються за прямим призначенням
Тара та тарні матеріали	Предмети праці, що використовуються для пакування, зберігання та транспортування матеріалів та продукції.
	Поділяють на господарське (опалення житлових приміщень), технологічне, рухове
Запасні частини	Служать для ремонту і заміни деталей, що зносилися, машин і обладнання
Будівельні матеріали	Матеріали, що використовуються в будівельних та монтажних роботах для виготовлення будівельних деталей, для зведення та оздоблення конструкцій та частин будівель та споруд, а також матеріальні цінності для потреб будівництва

Зазначені класифікації використовують для побудови синтетичного та аналітичного обліку.

Однак цього угруповання недостатньо для всебічного контролю за станом, рухом матеріалів, тому всередині кожної групи матеріальні цінності поділяються на види, сорти, марки. Крім того, як зазначалося, важливо визначити одиницю обліку матеріальних цінностей.

Облік матеріально-виробничих запасів встановлює, що у ролі одиниці бухгалтерського обліку вибирається номенклатурний номер, розроблюваний організацією у межах найменувань і (чи) однорідних груп (видів), тобто. кожний вид, сорт, розмір матеріалів.

Тому необхідно класифікувати матеріали щодо кожного: найменування; виду; розміру; сорту; марці; профілю, куди поділяються вищеперелічені групи.

Номенклатура- систематизований перелік найменувань матеріалів, напівфабрикатів, запасних частин, палива та інших матеріальних цінностей, що використовуються на цьому підприємстві.

Документ "Номенклатура матеріальних цінностей" повинен містити такі дані про кожен матеріал:

1. Технічно правильне найменування;

2. Повну характеристику (марка, сорт, розмір, одиниця виміру тощо);

3. Номенклатурний номер - умовне позначення (унікальне), яке замінює сутнісно перелічені ознаки.

У номенклатурі зазначена облікова вартість кожного виду матеріалів, вона називається номенклатурой-ценником. Номенклатура-цінник призначений для нормування, планування та обліку матеріально-виробничих запасів.

Таким чином, чітка класифікація (угруповання) матеріальних цінностей за певними ознаками та вибір одиниці обліку необхідні для своєчасної та правильної організації обліку матеріально-виробничих запасів, як на складі, так і в бухгалтерії.

Для правильної організації обліку виробничих запасів важливого значення мають науково-обгрунтована класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку.

Виробничі запаси поділяються на кілька груп, що дозволяють визначити місце цих запасів у виробничому процесі: сировину та основні матеріали, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, зворотні відходи, паливо, тара та тарні матеріали, інвентар та господарське приладдя.

Сировина є початковим продуктом, що не піддавався первинній обробці. До нього належить продукція галузей добувної промисловості (руда, вугілля, газ тощо) і сільгосппродукція (молоко, насіння, цукрові буряки тощо). Основні матеріали - це продукти обробної промисловості, одержувані у процесі обробки вихідної сировини (метал, цукор тощо. буд.). Покупні напівфабрикати або напівфабрикати власного виробництва - це матеріали, що пройшли певні стадії обробки, але ще готової продукцією. Допоміжні матеріали служать для надання певних якостей створюваному продукту (фарби, лаки та ін.). Вони можуть також застосовуватися і з метою забезпечення нормальних умов процесу виробництва (освітлення, опалення), обслуговування виробничого обладнання (мастильні та обтиральні матеріали) тощо.

Поворотні відходи - матеріали, що залишилися після використання, втратили повністю або частково вихідні споживчі якості (обрізки металу, клапті тканини). З групи допоміжних матеріалів окремо виділяють у зв'язку з особливістю їх використання паливо, тару та тарні матеріали, запасні частини. Інвентар, інструменти, господарське приладдя, розглядаються не як предмети, бо як засоби праці. Це визначає особливості як організації їх обліку у процесі заготівлі та постановки на баланс, а й погашення первісної вартості. Вони використовуються як засоби праці протягом не більше 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців (інвентар, інструменти та ін.)

В основу цієї класифікації виробничих запасів покладено їхню номенклатуру - систематизований перелік матеріальних цінностей, що розробляється підприємством виходячи з галузевих особливостей і практики їх обліку. У ній передбачені групи, у межах яких вказуються окремі найменування матеріалів за марками, розмірами, сортами, під певним кодом (шифром) та у відповідній одиниці виміру.

Код, наданий конкретному найменуванню матеріалів - його номенклатурний номер. Він присвоюється при прийнятті даного матеріалу до обліку та складається з семи чи восьми цифр: перші дві – синтетичний рахунок, третя – субрахунок, наступні одна чи дві – група матеріалів. Інші дві чи три цифри розкривають додаткові ознаки характеристики цього виду матеріалів.

Зазначені класифікації виробничих запасів використовують для побудови синтетичного та аналітичного обліку, а також складання державного статистичного спостереження (звіту) про залишки, надходження та витрати сировини та матеріалів у виробничо-експлуатаційній діяльності.

Оцінка матеріальних цінностей проводиться так: матеріально-виробничі запаси приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Фактичною собівартістю матеріально-виробничих запасів, придбаних за плату, визнається сума фактичних витрат організації для придбання, крім податку додану вартість та інших компенсованих податків.

До фактичних витрат на придбання матеріально-виробничих запасів відносяться:

Суми, що сплачуються відповідно до договору постачальнику (продавцю);

Суми, які сплачуються організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів;

Митні збори;

Податки, що не відшкодовуються у зв'язку з придбанням одиниці матеріально-виробничих запасів;

Винагороди, що сплачуються посередницькою організацією, через яку придбано матеріально-виробничі запаси;

Витрати із заготівлі та доставки матеріально-виробничих запасів до місця їх використання, включаючи витрати на страхування. Дані витрати включають, зокрема, витрати на заготівлю та доставку матеріально-виробничих запасів;

Витрати за змістом заготівельно-складського підрозділу організації, витрати на послуги транспорту з доставки матеріально-виробничих запасів до місця їх використання, якщо вони не включені в ціну матеріально-виробничих запасів, встановлену договором; нараховані відсотки за кредитами, наданими постачальниками (комерційний кредит); нараховані до прийняття до бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів відсотки за позиковими коштами, якщо вони залучені для придбання цих запасів;

Витрати з доведення матеріально-виробничих запасів до стану, у якому вони придатні до використання у запланованих цілях. Дані витрати включають витрати організації з підробітку, сортування, фасування та покращення технічних характеристик отриманих запасів, не пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг;

Інші витрати безпосередньо пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів.

Не включаються до фактичних витрат на придбання матеріально-виробничих запасів загальногосподарські та інші аналогічні витрати, крім випадків, коли вони безпосередньо пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів. Фактичні витрати на придбання матеріально-виробничих запасів визначаються (зменшуються або збільшуються) з урахуванням сумових різниць, що виникають до прийняття матеріально-виробничих запасів до бухгалтерського обліку у випадках, коли оплата провадиться у рублях у сумі, еквівалентній сумі в іноземній валюті (умовних грошових одиницях) .

У фактичну собівартість матеріально-виробничих запасів включаються також фактичні витрати організації на доставку матеріально-виробничих запасів та приведення їх у стан, придатний для використання.

Оцінка матеріально-виробничих запасів, вартість яких при придбанні виражена в іноземній валюті, проводиться в рублях шляхом перерахунку суми в іноземній валюті за курсом Центрального банку Російської Федерації, що діє на дату прийняття запасів до бухгалтерського обліку.

Визначення фактичної собівартості матеріальних ресурсів, що списуються на виробництво, дозволяється проводити такими методами оцінки запасів: за собівартістю кожної одиниці; за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО - метод бухгалтерського обліку товарно-матеріальних запасів, відповідно до якого запаси фіксуються в грошах за ціною першої партії цих товарів, що надійшла).

Перший та другий способи оцінки матеріальних ресурсів є традиційними для вітчизняної облікової практики. Протягом звітного місяця матеріальні ресурси списують на виробництво (як правило, за обліковими цінами), а наприкінці місяця списують відповідну частку відхилень фактичної собівартості матеріальних ресурсів вартості їх за обліковими цінами.

При методі ФІФО застосовують правило: перша партія на прихід - перша у витрату. Це означає, що незалежно від того, яку партію матеріалів відпущено у виробництво, спочатку списують матеріали за ціною (собівартістю) першої закупленої партії, потім за ціною другої партії тощо. у порядку черговості, доки не буде отримано загальну витрату матеріалів за місяць.

Застосування зазначених методів оцінки матеріальних ресурсів орієнтує підприємство на організацію аналітичного обліку матеріалів за окремими партіями (а не лише за видами матеріалів). Можна оцінити витрачені матеріали розрахунковим шляхом, використовуючи таку формулу:

Р – вартість витрачених матеріалів;

Він та Ок - вартість початкового та ліжкового залишків матеріалів;

П - надходження протягом місяця.

Оцінка матеріально - виробничих запасів наприкінці звітного періоду проводиться у залежність від прийнятого способу оцінки запасів за її вибутті (крім товарів, врахованих за продажної вартості).

Поряд з визначенням жорсткої облікової ціни дуже важливо встановити одиницю обліку матеріальних цінностей. Такою одиницею то, можливо кожен вид, сорт, марка, обсяг матеріалів, тобто. кожен номенклатурний номер, кожна партія, однорідна група тощо. Одиниця обліку тих матеріальних цінностей вибирається організацією самостійно. Вона має забезпечити формування повної та достовірної інформації про матеріальні запаси, належний контроль за їх наявністю та рухом.

Таким чином, матеріально-виробничі запаси приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. При цьому визначення фактичної собівартості залежить від порядку надходження запасів в організацію, а саме: придбання матеріально-виробничих запасів за плату, виготовлення власними силами організації, внесення в рахунок вкладу до статутного (складеного) капіталу організації, шляхом отримання за договором дарування або безоплатно, внаслідок вибуття основних засобів та іншого майна, отриманих внаслідок операцій за договорами, що передбачають виконання зобов'язань негрошовими коштами. Нині російським законодавством переоцінка тих матеріальних цінностей, врахованих у складі коштів у обороті, не передбачена.

Відповідно до Положення з бухгалтерського обліку «Облік матеріально-виробничих запасів» (ПБО 5/01 від 09.06.01 р.) до обліку як матеріально-виробничих запасів (МПЗ) приймаються активи:

використовувані як сировини, матеріалів під час виробництва продукції, призначеної на продаж, виконанні робіт, наданні послуг ;
використовувані для управлінських потреб організації;
призначені на продаж.

До складу МПЗ входять такі групи оборотних активів:

матеріали - частина МПЗ, що є предметами праці, забезпечують разом із засобами праці та робочою силою виробничий процес організації, в якій вони використовуються одноразово. Вони повністю споживаються у виробничому циклі і повністю переносять свою вартість вартість виробленої продукції (виконаних робіт, послуг);
інвентар та господарське приладдя - частина МПЗ, що використовуються як засоби праці протягом не більше 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він не перевищує 12 місяців;
готова продукція - частина МПЗ, призначених на продаж і є кінцевим результатом виробничого процесу;
товари – частина МПЗ, придбаних у юридичних осіб з метою їхнього продажу чи перепродажу без додаткової обробки.

правильне та своєчасне документальне оформлення всіх операцій з руху матеріальних цінностей;
контроль за надходженням та заготівлею матеріальних цінностей;
контроль за збереженням матеріальних цінностей у місцях їх зберігання та на всіх стадіях обробки;
систематичний контроль за виявленням зайвих та невикористовуваних матеріалів, їх продажем;
своєчасне здійснення розрахунків із постачальниками виробничих запасів.

Оцінка виробничих запасів

Для правильної організації обліку матеріально-виробничих запасів у організаціях розробляється номенклатура-цінник. Номенклатура - систематизований перелік найменувань матеріалів, запасних частин, палива та інших, що у даної організації. Кожному найменуванню матеріалів надають числове позначення – номенклатурний номер.

У номенклатурі-ціннику вказується облікова ціна та одиниця виміру матеріалів.

Відповідно до ПБО 5/01 матеріально-виробничі запаси приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю, що включає суми фактичних витрат, пов'язаних з їх придбанням і доставкою.

До фактичних витрат на придбання матеріально-виробничих запасів (МПЗ) відносяться:

суми, що сплачуються відповідно до договору постачальнику (продавцю);
суми, що сплачуються організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням МПЗ;
митні збори ;
податки, що не відшкодовуються, сплачувані у зв'язку з придбанням МПЗ;
винагороди, що сплачуються посередницькою організацією, через яку придбано МПЗ;
витрати на заготівлю та доставку МПЗ до місця їх використання, включаючи витрати на страхування;
витрати на утримання заготівельно-складського підрозділу організації, витрати на послуги транспорту з доставки МПЗ до місця їх використання, якщо вони не включені в ціну МПЗ, встановлену договором;
витрати на доведення МПЗ до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях;
інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням МПЗ.

Фактична собівартість МПЗ за її виготовленні самої організацією визначається з фактичних витрат, що з виробництвом даних запасів.

Фактична собівартість МПЗ, внесених засновниками рахунок вкладу статутний (складковий) капітал , визначається з їхньої грошової оцінки, узгодженої засновниками (учасниками) організації.

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів, отриманих організацією за договором дарування чи безоплатно, визначається виходячи з їхньої поточної ринкової вартості на дату прийняття до бухгалтерського обліку.

Фактичну собівартість матеріалів можна розрахувати лише після закінчення місяця, коли бухгалтерія матиме доданки цієї собівартості (платіжні документи постачальників матеріалів, перевезення вантажно-розвантажувальні роботи та інші витрати).

Рух матеріалів відбувається в організації щодня, і документи на прихід та витрати повинні оформлятися своєчасно. Більшість організацій ведуть поточний облік за твердими цінами. Ними можуть бути середні покупні ціни.

У разі використання у поточному обліку покупних (договірних) цін після закінчення місяця розраховують суми та відсоток транспортно-заготівельних витрат для доведення їх до фактичної собівартості.

Існують такі методи обліку виробничих запасів:

кількісно-сумовий;
за допомогою звітів матеріально відповідальних осіб;
оперативно-бухгалтерський (сальдовий). Найбільш прогресивним та раціональним методом обліку матеріалів є оперативно-бухгалтерський. Він передбачає ведення на складах лише кількісно-сортового обліку руху матеріалів та здійснюється у картках обліку матеріалів (ф. М-17). Картки відкриває бухгалтерія на кожен номенклатурний номер матеріалу та під розписку передає їх завідувачу складу.

Принаймні надходження складу матеріалів комірник виписує прибутковий ордер і реєструє їх у картці обліку матеріалів графі «Прихід».

На підставі видаткових документів (лімітно-забірних карток, вимог) у картці реєструється витрата матеріалу.

У картці після кожного запису виводиться залишок.

Комірник у встановлені графіком терміни здає в бухгалтерію первинні документи та складає реєстри здачі документів на прихід та витрату матеріалів (ф. М-13) із зазначенням кількості документів, їх номерів та груп матеріалів, до яких вони належать.

Станом на перше число кожного місяця матеріально відповідальна особа переносить кількісні залишки з карток у відомість обліку залишків матеріалів (ф. М-14).

Ця відомість відкривається бухгалтерією на рік по кожному складу. Зберігається вона в бухгалтерії і видається комірнику за день до закінчення місяця.

Працівник бухгалтерії перевіряє правильність вироблених комірником записів у картках обліку матеріалів та підтверджує їх своїм підписом на картках.

Основні принципи оперативно-бухгалтерського методу обліку:

оперативність та бухгалтерська достовірність кількісного обліку на складі за допомогою карток обліку матеріалів, що ведуться матеріально відповідальними особами;
систематичний контроль працівниками бухгалтерії безпосередньо на складі за правильним та своєчасним документуванням операцій з руху матеріалів та веденням складського обліку матеріалів; надання бухгалтерам права перевірки відповідності фактичних залишків матеріалів даним поточного складського обліку;
здійснення бухгалтерією обліку руху матеріалів лише у грошах за обліковими цінами та за фактичною собівартістю в розрізі груп матеріалів та місць їх зберігання, а за наявності обчислювальної установки - також у розрізі номенклатурних номерів;
систематичне підтвердження (взаємозвірення) даних складського та бухгалтерського обліку шляхом зіставлення залишків матеріалів за даними складського (кількісного) обліку, оцінених за прийнятими обліковими цінами, із залишками матеріалів за даними бухгалтерського обліку.

Синтетичний облік матеріалів

Надходження матеріалів до організації може відбуватися з різних причин і відображається у бухгалтерському обліку такими проводками:

придбані у постачальників: Д-т 10 К-т 60 – на покупну вартість, Д-т 19 К-т 60 – на суму ПДВ;
від засновників у рахунок внеску до статутного капіталу: Д-т 10 К-т 75/1 - за погодженою вартістю;
безоплатно від інших організацій: Д-т 10 К-т 98/2, субрахунок «Безплатне надходження» - за поточною ринковою вартістю на дату прийняття до обліку

При використанні безоплатно отриманих МПЗ на виробничі потреби (Д-т 20, 23, 25, 26 К-т 10) одночасно до складу інших доходів включають вартість витрачених матеріалів та в обліку відображають проводкою: Д-т 98/2 К-т 91;

відходи від шлюбу: Д-т 10 К-т 28;
відходи від ліквідації основних засобів (за поточною ринковою вартістю): Д-т 10 К-т 91.

Відпуск матеріалів зі складу проводиться на різні цілі та відображається такими проводками:

виготовлення продукції: Д-т 20, 23 К-т 10;
для будівництва об'єктів основних засобів: Д-т 08 К-т 10;
на ремонт основних засобів: Д-т 25, 26 К-т 10;
продаж на бік

Облік продажу матеріалів ведуть на рахунку 91 «Інші доходи та витрати». Рахунок активно-пасивний, сальдо немає, за економічним змістом операційно-результативний.

По дебету рахунки 91 відображається:

фактична собівартість реалізованих матеріалів: Д-т 91 К-т 10;
сума ПДВ, нарахована на реалізовані матеріали: Д-т 91 К-т 68;
витрати на продаж матеріалів: Д-т 91 К-т 70, 69, 76. За кредитом відображається:
виторг від продажу за відпускними цінами, включаючи ПДВ: Д-т 62 К-т 91.

Зіставлення оборотів на рахунку 91 визначають фінансовий результат від продажу.

Якщо оборот дебетовий більший за оборот кредитового (сальдо дебетове) - отримуємо збиток. Його списують на рахунок 99 «Прибутки та збитки» проводкою: Д-т 99 К-т 91.

Якщо оборот дебетовий менший за оборот кредитового (сальдо кредитове) - списують проводкою: Д-т 91 К-т 99.

Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено до рахунку 10 «Матеріали» та субрахунків.

Організації, зайняті виробництвом сільськогосподарської продукції, можуть відкривати до рахунку 10 окремих субрахунків для обліку насіння, кормів, отрутохімікатів, мінеральних добрив.

При оприбуткуванні надійшли складу спеціальної оснащення та спеціального одягу у бухгалтерському обліку роблять записи: Д-т 10/10 К-т 60 - на покупну вартість, Д-т 19 К-т 60 - у сумі «вхідного» ПДВ.

Передачу зазначених матеріальних цінностей в експлуатацію оформляють проводкою Д-т 10/11 К-т 10/10.

Фактичну собівартість витрачених матеріалів записують у журналах-ордерах 10, 10/1 у кореспонденції: Д-т 20, 23, 25, 26, 08, 91 К-т 10.

Методи обліку заготівлі матеріалів

Відповідно до ПБО 5/01 матеріали приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю.

Формування фактичної собівартості матеріалів може здійснюватися такими способами:

фактична собівартість формується безпосередньо на рахунку 10 "Матеріали";
з використанням рахунків 15 «Заготівля та придбання матеріалів» та 16 «Відхилення вартості матеріалів».

Якщо організація веде облік заготівлі матеріалів на рахунку 10 «Матеріали», всі дані про фактичні витрати, понесені під час заготівлі, збирають по дебету рахунки 10 «Матеріали».

Цей спосіб формування фактичної собівартості матеріалів доцільно використати лише в організаціях, у яких:

невелика кількість постачання матеріалів за період;
невелика номенклатура використовуваних матеріалів;
всі дані на формування собівартості матеріалів, зазвичай, надходять у бухгалтерію одночасно.

Якщо облік заготівлі матеріалів в організації ведуть другим способом, всі витрати, пов'язані з придбанням матеріалів, на підставі розрахункових документів постачальників, що надійшли в організацію, записують за дебетом рахунки 15 і кредитом рахунків 60 «Розрахунки з постачальниками», 76 «Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами» та ін: Д-т 15 К-т 60, 76, 71.

Оприбуткування матеріалів, що фактично надійшли на склад, відображається записом:

Д-т 10 К-т 15 за обліковими цінами.

Різниця між фактичною собівартістю придбання та вартістю матеріалів, що надійшли, за обліковими цінами списується з рахунку 15 на рахунок 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей»:

Д-т 16(15) К-т 15(16) - відображено відхилення облікової ціни фактичну собівартість матеріалів.

При використанні другого методу обліку заготівлі організації текуший облік руху матеріалів ведуть за обліковими цінами.

Використовувати рахунок 15 для обліку заготівельних операцій або вести його відразу на рахунку 10 "Матеріали" - вирішує сама організація при виборі облікової політики на наступний рік.

Типові операції з обліку заготівлі матеріалів на рахунку 10 «Матеріали»

№ п/п	Зміст операцій	Дебет	Кредит
1	Відображено покупну вартість матеріалів на підставі накладної та рахунку-фактури постачальника	10	60
2	Враховано ПДВ за оприбуткованими матеріалами (транспортними витратами, винагородою посередницької організації)	19	60 (76)
3	Відбито транспортні витрати з придбання матеріалів (на підставі рахунку-фактури транспортної організації)	10	76
4	Відображено витрати на оплату послуг посередницької організації (на підставі рахунку-фактури посередника)	10	76

Облік транспортно-заготівельних витрат

Транспортно-заготівельні витрати(ТЗР) входять у фактичну собівартість матеріалів. До них відносять витрати на придбання матеріалів, крім їхньої покупної вартості.

Щомісяця бухгалтерія визначає суму транспортно-заготівельних витрат, що є різницею між фактичною собівартістю матеріалів та вартістю їх за обліковою ціною.

Суми транспортно-заготівельних витрат розподіляються між витраченими і матеріалами, що залишилися на складі, пропорційно вартості матеріалів за обліковими цінами. З цією метою визначають відсоток транспортно-заготівельних витрат, а потім множать його на вартість витрачених матеріалів і на складі.

Відсоток транспортно-заготівельних витрат визначають за такою формулою:

(Сума ТЗР на початок місяця + Сума ТЗР за матеріалами, що надійшли за місяць) / (вартість матеріалів на початок місяця за обліковою ціною + вартість матеріалів, що надійшли протягом місяця, за обліковою ціною) x 100%.

Транспортно-заготівельні роботи враховують тому ж рахунку, як і матеріали (рахунок 10), на окремому субсчете.

Суми транспортно-заготівельних витрат на вибулі, витрачені цінності списуються на ті самі рахунки, що й витрачені цінності за обліковими цінами у кореспонденції:

Д-т 20, 25, 26, 28 К-т 10 ТЗР

Якщо організація використовує обліку операцій із заготівлі матеріалів рахунок 15, то сума відхилення фактичної собівартості від облікової ціни враховується з рахунку 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей».

Розрахунок відсотка відхилень фактичної собівартості від облікової ціни матеріалів проводиться у тому порядку, як і транспортно-заготівельних витрат.

Суми відхилень, накопичені на рахунку 16, списуються в установленому порядку до дебету виробничих рахунків: Д-т 20, 25, 26, 28 К-т 16,

Д-т 20, 25, 26, 28 К-т 16 - у разі перевищення облікової ціни над фактичною собівартістю сторнувальним записом.

Облік матеріалів у бухгалтерії

Існує кілька способів аналітичного обліку матеріалів у бухгалтерії: сортовий, спосіб обліку за номенклатурними номерами та оперативно-бухгалтерський (сальдовий) спосіб.

Сортовий метод. На кожен вид і сорт матеріалів бухгалтерія відкриває картки кількісно-сумового обліку, у яких на підставі первинних документів фіксуються операції надходження та витрати матеріалів за кількістю та сумою. Аналітичний облік у бухгалтерії дублює складський облік на картках обліку матеріалів. По закінченні місяця та на дату інвентаризації у картках підраховують підсумки з приходу та витрати за місяць та визначають залишки матеріалів. За цими даними становлять оборотні відомості аналітичного обліку, які відкриваються за матеріально відповідальними особами. Підсумкові дані щодо всіх оборотних відомостей аналітичного обліку повинні збігатися з оборотами та залишками на відповідних синтетичних рахунках.

Спосіб обліку за номенклатурними номерами. Первинні документи щодо приходу та витрати матеріалів надходять у бухгалтерію, тут їх групують за номенклатурними номерами, а наприкінці місяця підраховують підсумкові дані про надходження та витрати кожного виду матеріалу та записують в оборотні відомості у натуральному та грошах по кожному складу у розрізі відповідних синтетичних рахунків та субрахунків.

Більш прогресивним є оперативно-бухгалтерський (сальдовий) метод обліку матеріалів. При цьому методі не рідше одного разу на тиждень працівник бухгалтерії перевіряє правильність вироблених комірником записів у картках обліку матеріалів та підтверджує їх своїм підписом на самих картках.

Наприкінці місяця завідувач складом переносить кількісні дані про залишки на перше число за кожним номенклатурним номером матеріалів з карток обліку матеріалів у відомості обліку залишків матеріалів (сальдові відомості).

У бухгалтерії залишки матеріалів таксують за твердими обліковими цінами та виводять їх підсумки за окремими обліковими групами матеріалів та загалом за складом.

При сальдовому методі обліку первинні документи з руху матеріалів, що надійшли в бухгалтерію, після їх перевірки та таксування розкладають у контрольній картотеці окремо за приходом і витратою в розрізі складів і номенклатурних груп матеріалів. За даними картотеки документів складаються групові оборотні відомості у сумовому вираженні по кожному складу.

Дані цих відомостей звіряються зі вартісними даними відомості залишків та з результатами записів у регістрах синтетичного обліку.

При використанні комп'ютерів всі необхідні регістри при сальдовому методі обліку матеріалів (групові оборотні відомості, відомості залишків, сальдово-змінні) складаються на машинах.

Основним регістром аналітичного обліку руху матеріалів бухгалтерії є відомість № 10 «Рух тих матеріальних цінностей (у грошах)». Відомість складається з трьох розділів:

"Рух на загальнозаводських складах (за обліковими цінами)";
«Надійшло на загальнозаводські склади та залишок по підприємству на початок місяця (за синтетичними рахунками та обліковими групами) - за обліковими цінами та фактичною собівартістю»;
«Витрата та залишок на кінець місяця (за обліковими цінами та фактичною собівартістю в розрізі облікових груп матеріалів)».

Відомість № 10 дозволяє здійснювати:

контроль безпеки матеріалів за місцями їх зберігання;
облік надходження та залишків матеріалів у розрізі синтетичних рахунків та груп матеріалів (за обліковими цінами та фактичною собівартістю);
облік фактичної собівартості остаточної витрати матеріалів.

Відомість № 10 заповнюється на підставі реєстрів здачі документів, відомостей щодо руху матеріалів, виробничих звітів цехів, вимог-накладних.

Облік надходження матеріалів та розрахунків із постачальниками

Виробничі запаси матеріалів поповнюються з допомогою їх поставок організаціями-постачальниками чи іншими організаціями з урахуванням договорів.

Постачальники одночасно з відвантаженням виписують покупцю розрахункові документи (платіжну вимогу, рахунок-фактуру), товарно-транспортну накладну, квитанцію до залізничної накладної та ін. Розрахункові та інші документи надходять до відділу маркетингу покупця. Там перевіряють правильність їх заповнення, відповідність їх договорам, реєструють у журналі обліку вантажів (ф. № М-1), що надходять, акцептують їх, тобто дають згоду на оплату.

Після реєстрації платіжні документи отримують внутрішній номер та передаються до бухгалтерії для оплати, а квитанції та товарно-транспортні накладні передаються експедитору для отримання та доставки матеріалів.

З цього моменту у бухгалтерії організації з'являються розрахунки з постачальниками. Принаймні надходження вантажу складу виписується прибутковий ордер, потім при реєстрі здається у бухгалтерію, де таксується і прикладається до платіжного документа. У міру оплати банком цього документа бухгалтерія отримує витяг з розрахункового рахунку про списання коштів на користь постачальника.

При виявленні ознак, що викликають сумнів у збереженні вантажу, експедитор під час приймання вантажу у транспортній організації може вимагати перевірку вантажу. У разі виявлення нестачі місць ушкодження тари становлять комерційний акт, який є підставою для пред'явлення претензії до транспортної організації або постачальника.

Облік розрахунків із постачальниками товарно-матеріальних цінностей ведуть на рахунку 60 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». Рахунок пасивний, сальдовий, розрахунковий.

Сальдо кредитове на рахунку 60 свідчить про суми заборгованості підприємства постачальникам та підрядникам за неоплаченими рахунками та невідфактурованими поставками:

оборот за кредитом – суми акцептованих рахунків постачальників за звітний місяць;
оборот за дебетом - суми оплачених рахунків постачальників.

Облік розрахунків із постачальниками товарно-матеріальних цінностей ведуть у журналі-ордері № 6. Це комбінований регістр аналітичного та синтетичного обліку. Аналітичний облік у ньому організується у межах кожного платіжного документа, прибуткового ордера, акта приймання. Відкривається журнал-ордер № 6 сумами незакінчених розрахунків із постачальниками початку місяця. Заповнюється він виходячи з акцептованих платіжних вимог, рахунків-фактур, прибуткових ордерів, актів прийому матеріалів, виписок банку.

Журнал-ордер № 6 ведуть лінійно-позиційним способом, що дозволяє судити про стан розрахунків із постачальниками по кожному документу.

Суми за обліковими цінами записуються незалежно від виду цінностей, що надійшли, - загальною сумою, а за платіжними вимогами - у розрізі видів матеріалів (основні, допоміжні, паливо тощо). Сума претензій записується виходячи з актів про приймання матеріалів. За виписками банку провадиться відмітка про оплату кожного платіжного документа.

Суми нестач, виявлених при прийманні матеріальних цінностей, відносяться до дебету рахунку 76 «Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами», субрахунок 2 «Розрахунки за претензіями» та відображається в журналі-ордері № 6 у кореспонденції: Д-т 76/2 К-т 60.

Організації користуються також послугами постачальників води, газу, підрядників ремонтних робіт та ін. За цими розрахунками послуги ведеться окремий журнал-ордер № 6.

Після закінчення місяця показники обох журналів-ордерів підсумовують для отримання оборотів за рахунком 60 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» та перенесення їх до Головної книги.

Порядок обліку невідфактурованих постачань

Невідфактурованими вважаються поставки, якими матеріальні цінності надійшли до організації без платіжного документа. На складі надходять їх, виписуючи акт про приймання матеріалів, який при реєстрі надходить до бухгалтерії. Тут матеріали за актом розцінюються за обліковими цінами, записуються в журнал-ордер № 6 як цінності, що надійшли на склад, у цій же сумі відносяться до групи матеріалів та до акцепту. Невідфактуровані поставки реєструються в журналі-ордері № 6 наприкінці місяця (у графі Б «Номер рахунку» ставиться буква Н), коли можливість отримання платіжного документа цього місяця відпала. Оплаті у звітному місяці вони підлягають, оскільки підставою оплати банком є платіжні документи (які відсутні). У міру надходження платіжних документів на це постачання наступного місяця, вони акцептуються організацією, оплачуються банком і реєструються бухгалтерією в журналі-ордері № 6 у вільному рядку за групою матеріалів та у графі «акцепт» у сумі платіжної вимоги, а за рядком сальдо (незакінчених) розрахунків) раніше записана сума за обліковими цінами сторнується теж за групою та у графі «акцепт». Розрахунки з постачальником, таким чином, по цій поставці будуть закінчені. приклад.

У березні було невідфактуроване постачання в сумі 12 000 руб.

У квітні було пред'явлено рахунок на оплату в сумі 14160 руб. (включаючи ПДВ).

У березні буде зроблено запис: Д-т 10 К-т 60 – 12 000 руб.

У квітні: Д-т 10 К-т 60 – 12 000 руб.
Д-т 10 К-т 60 – 12 000 руб.
Д-т 19 К-т 60 – 2160 руб.

Порядок обліку матеріалів у дорозі

Матеріалами у дорозі називаються такі поставки, якими організація акцептувала платіжні документи, а матеріали складу по них ще надійшли. До обліку приймаються акцептовані платіжні документи незалежно від того, оплачені вони банком чи оплачені.

У журналі-ордері № 6 платіжні документи реєструються протягом місяця у графі «За вантаж, що не прибув» і у графі «Акцепт». По закінченні місяця організація повинна прийняти ці цінності на баланс, тобто записати за належністю до групи матеріалів (умовно оприбуткувати), але на початок наступного місяця розрахунки за цими поставками не будуть закінчені. При надходженні цінностей бухгалтерія отримає прибуткові ордери зі складів, оприбутковує їх на склад і групу (без акцепту, оскільки він вже був дано в момент надходження платіжних вимог, а може бути, ці рахунки вже й оплачені) по рядку реєстрації цього рахунку на не завершених початку місяця розрахунках. При закритті журналу-ордера № 6, після закінчення місяця, ця поставка по групі матеріалів буде сторнована як двічі оприбуткована.

При розрахунках з постачальниками за матеріальні цінності можуть бути виявлені недостачі або надлишки кількості, що фактично надійшла, порівняно з документами постачальника, які оформляються актом (ф. № М-7). Надлишки припадають за актом і розцінюються за обліковими цінами або за договірними (відпускними цінами), потім враховуються в журналі-ордері № 6 окремим рядком як невідфактуроване постачання - відділ маркетингу повідомляє постачальника про надлишки та просить виставити платіжну вимогу. У разі виявлення нестач бухгалтерія розраховує їх фактичну собівартість і пред'являє претензію до постачальника Сума залізничного тарифу при цьому розподіляється пропорційно до маси вантажу, а суми націнок, знижок - пропорційно до вартості вантажу.

У березні матеріалів шляху було на 8000 руб. (без урахування ПДВ). У квітні вони надійшли у кількості, що перевищує зазначену у рахунку суму на 1500 руб. (без урахування ПДВ). Записи у березні: Д-т 10 К-т 60 – 8000 руб.

У квітні сторнувальний запис: 1) Д-т 10 К-т 60 – 8000 руб. Надходять фактичне надходження матеріалів проводками: 2) Д-т 10 К-т 60 – 9500 руб. Д-т 19 К-т 60 – 1710 руб.

Для здійснення основної діяльності крім приміщення та обладнання та інших основних засобів підприємству необхідно мати певні виробничі запаси.

Під виробничими запасами розуміють різні речові елементи виробництва, що використовуються як предмети праці у виробничому процесі. Вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість вартість виробленої продукції.

Для правильної організації обліку виробничих запасів важливого значення мають науково обгрунтована їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку. Залежно від тієї ролі, яку відіграють різноманітні виробничі запаси у процесі виробництва, робіт і послуг, вони поділяються на групи, зображені малюнку 2:

Рисунок 2 – Класифікація виробничих запасів

Сировина та основні матеріали - це предмети праці, у тому числі виготовляють продукт, вони утворюють матеріальну (речову) основу продукту. При цьому сировиною називають продукцію видобувної промисловості та сільського господарства (вугілля, руди, зерно, бавовну, худобу тощо), а матеріалами – продукцію обробної промисловості (чавун, сталь, алюміній тощо).

Допоміжні матеріали використовуються для впливу на сировину та основні матеріали та надання продукту певних споживчих властивостей (наприклад, лаки та фарби для автомобілів,) або для обслуговування та догляду за знаряддями праці та полегшення процесу виробництва (мастильні, обтиральні матеріали тощо).

Розподіл матеріалів на основні та допоміжні носить умовний характер і визначається особливостями технології та організації виробництва (наприклад, дошка в машинобудівній промисловості відноситься до групи допоміжних, а у будівельній – основних матеріалів).

Покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби - предмети праці, що пройшли певні стадії обробки, що надійшли з боку виготовлення продукції і що виконують роль основних матеріалів.

Поворотні відходи - залишки сировини та матеріалів, що утворюються в процесі їх переробки, але втратили повністю або частково споживчі властивості вихідної сировини та матеріалів (тирса, металеві стружки тощо).

Запасні частини служать для ремонту і заміни вузлів, що зношуються, і деталей машин і обладнання.

Інвентар, інструмент та господарське приладдя, обладнання, інструменти та інші засоби праці в межах ліміту часу використання, що діє, а також спецінструменти та пристосування, спеціальний одяг та взуття, тимчасові споруди та ін., які відносяться до категорії засобів праці, але в силу строку корисного використання та джерел придбання (за рахунок оборотних засобів організації) функціонують у складі коштів у обороті.

У самостійні групи виділено продукти праці як запасів готової продукції і на товарів, що підлягають продажу чи перепродажу без додаткової обробки.

Оцінка матеріально-виробничих запасів займає чільне місце у системі нормативного регулювання їхнього бухгалтерського обліку. Ці запаси приймаються до обліку фактичної собівартості, яка обчислюється залежно від способу придбання (отримання) даного майна.

При придбанні матеріально-виробничих запасів за плату в інших організацій фактичною собівартістю вважаються фактичні витрати на придбання за винятком податку на додану вартість та інших компенсованих податків відповідно до законодавства РФ.

Вказані фактичні витрати можуть включати: суми, що сплачуються постачальникам відповідно до договору; суми, які сплачуються іншим організаціям за інформаційно-консультаційні послуги, пов'язані з придбанням запасів; мита та інші платежі; податки, що не відшкодовуються у зв'язку з надходженням кожної одиниці запасів; винагороди, що сплачуються посередницьким (постачальним, зовнішньоекономічним тощо) організаціям; витрати на заготівлю та доставку матеріально-виробничих запасів до місця їх використання, включаючи витрати на страхування вантажів.

Такі витрати можуть включати комплекс витрат із заготівлі та транспортування запасів; за змістом заготівельно-складського апарату організації; витрати на доставку запасів до місця використання, якщо вони не включені в ціну запасів за договором постачання; витрати на оплату відсотків за комерційним кредитом (кредитом постачальників); витрати з оплати відсотків за позиковими коштами, пов'язаними з придбанням запасів, якщо вони вироблені до оприбуткування запасів складу;

витрати на доведення запасів до стану придатності до використання;

інші витрати на придбання МПЗ.

При виготовленні різних видів матеріально-виробничих запасів власними силами організацій фактична собівартість визначається розмірі фактичних витрат за виробництво відповідного виду продукції відповідно до чинним порядком формування собівартості.

При безоплатному одержанні матеріально-виробничих запасів у порядку дарування фактична собівартість визначається за їхньою ринковою вартістю на дату оприбуткування організацією-одержувачем.

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів, придбаних за договорами, які передбачають виконання зобов'язань (оплату) негрошовими коштами, визначається з вартості товарів (цінностей), переданих чи підлягають передачі організацією. Ця вартість встановлюється на основі ціни, за якою за порівнянних обставин організація зазвичай визначає вартість аналогічних товарів (цінностей).

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів, прийнятих до обліку в організації, не підлягає зміні, крім випадків, передбачених законодавством та чинним становищем ПБО 5/01. Наприклад, матеріально-виробничі запаси можуть бути переоцінені за ціною можливого продажу на кінець звітного року, якщо протягом року ціни на ці запаси знизилися або вони частково втратили початкові якості або морально застаріли. При цьому на різницю в оцінці (ціна можливого продажу нижче за початкову вартість придбання) зменшуються резерви під зниження вартості матеріальних цінностей.

Матеріально-виробничі запаси, що не належать даній організації, але що знаходяться в її розпорядженні за договором із власником, показуються на позабалансових рахунках в оцінці за договором.

Контроль за станом виробничих запасів та раціональним їх використанням істотно впливає на рентабельність підприємства та його фінансове становище. Контроль за виконанням плану матеріально-технічного забезпечення за договорами, своєчасністю надходження та оприбуткування матеріалів здійснює відділ матеріально-технічного постачання. З цією метою у відділі ведуть відомості (машинограми) оперативного обліку виконання договорів постачання. Вони відзначають виконання умов договору про постачання за асортиментом матеріалів, їх кількості, ціні, термінів відвантаження та інших. Бухгалтерія здійснює контролю над організацією даного оперативного обліку.

Основним напрямом підвищення ефективності використання

виробничих запасів є використання ресурсозберігаючих, маловідходних і безвідходних технологій.

Раціональне використання запасів залежить також від повноти збору та використання відходів та обґрунтованої їх оцінки.

Для забезпечення безпеки матеріальних цінностей в організаціях не рідше одного разу на рік проводиться їхня інвентаризація. Інвентаризація виробничих запасів здійснюється не менше одного разу на рік перед складанням бухгалтерської звітності. Для контролю за збереженням виробничих запасів, умовами їх зберігання та станом складського обліку у міжінвентаризаційні періоди повинні проводитись систематичні перевірки та вибіркові інвентаризації матеріалів.

Під час здійснення інвентаризації враховуються специфічні особливості окремих видів матеріалів. Зокрема, малоцінні та швидкозношувані предмети, що знаходяться в експлуатації, інвентаризуються за місцем їх знаходження та особам, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться. По МШП, виданим на індивідуальне користування працівникам, допускається складання групових інвентаризаційних описів із зазначенням у яких відповідальних ці предмети осіб, у яких відкриті особисті картки, з розпискою в описи. На МШП, що стали непридатними і не списані, робоча інвентаризаційна комісія складає акт на їх списання із зазначенням часу експлуатації, причин непридатності, можливості використання цих предметів на господарські цілі.

Тара записується в опис за видами, цільовим призначенням та якісним станом (нова, що була у використанні, потребує ремонту тощо). На тару, що у непридатність, складається акт списання із зазначенням причин непридатності та осіб, відповідальних за тару.

Окремі описи складаються на матеріали, що знаходяться у дорозі, на відповідальному зберіганні на складах інших підприємств, що зазнали псування, непотрібні, неліквідні, а також на надійшли або відпущені під час інвентаризації.

Описи підписуються всіма членами комісії та матеріально відповідальними особами, які підтверджують, що всі матеріали перевірені у їх присутності та претензій до членів комісії вони не мають.

Дані інвентаризаційних описів використовуються для складання значень, в яких фактичні дані описів зіставляються з обліковими даними. При виявленні нестач чи надлишків матеріально відповідальних особи мають дати їм відповідні пояснення. Комісія встановлює характер, причини, винуватців виявлених розбіжностей чи псування матеріалів та визначає порядок регулювання різниць та відшкодування втрат.

Аналізуючи класифікацію, оцінку та контроль матеріально-виробничих запасів можна зробити висновки про те, що для правильної організації обліку виробничих запасів, велике значення мають науково обґрунтована їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку. Оцінка матеріально-виробничих запасів завжди їх придбання здійснюється за фактичними витратами, сукупність яких утворює фактичну собівартість придбання.

Матеріально-виробничі запаси (МПЗ)– у широкому розумінні це предмети праці, які матеріально складають основу виробленого продукту і входять у собівартість продукції, робіт і послуг повністю після попередньої обробки одному виробничому циклі.

В окремих галузях промисловості, наприклад у м'ясній, їхня питома вага у собівартості продукції досягає 95%. Однак є матеріальні цінності (лаки, фарби, розчинники та ін), які лише змінюють свою форму у виробничому процесі, надаючи більш досконалий вид продукції, що виготовляється. Інші, навпаки, сприяють більш чіткій постановці самого виробничого процесу, але не входять до складу продукції, виконаних робіт чи послуг. До них відносяться прес-форми, інструмент та ін, що утворюють велику групу виробничих запасів, - інвентар та господарське приладдя. Нарешті, розрізняють такі матеріальні цінності (запасні частини), які безпосередньо входять у вироби, не піддаючись ніякої обробки.

Починаючи з бухгалтерської звітності за 2002 р. до складу МПЗ підлягають також включенню з метою бухгалтерського обліку активи, призначені для продажу, включаючи готову продукцію та товари. Цей перелік доповнюють активи у матеріальній формі, які використовуються для управлінських потреб організації (папір, калькулятори та інші пристрої з терміном користування до 12 місяців після звітної дати). Зрештою, починаючи з бухгалтерської звітності за 2003 р. до складу МПЗ включено кошти спеціального призначення.

Такий підхід до складу МПЗ вимагає розробки та застосування додаткових аналітичних процедур, що забезпечують чітку постановку обліку цих запасів у процесі здійснення поточного контролю за їх наявністю, рухом та безпекою.

Розроблені відповідні аналітичні процедури повинні бути складовою різних організаційно-розпорядчих документів компанії (інструкції, внутрішні правила тощо), що забезпечують створення нормальних умов для належної постановки обліку та внутрішнього контролю за використанням МПЗ.

У зв'язку з тим, що номенклатура врахованих МПЗ у низці організацій досягає кількох тисяч найменувань, їх облік є досить складним та трудомістким. Особливу складність представляють оперативний облік та контроль за використанням матеріалів у виробництві. У реалізації значної ролі грає класифікація МПЗ, що здійснюється за такими ознаками.

1. Економічний зміст. Виділяються такі групи, дозволяють визначити місце цих запасів у виробничому процесі:
- сировину та основні матеріали;
- допоміжні матеріали;
- покупні напівфабрикати;
- комплектуючі вироби;
- зворотні відходи;
- паливо;
- тара та тарні матеріали;
- інвентар та господарське приладдя;
- засоби спеціального призначення.

Найбільш значна група – сировина та основні матеріали.

Сировина є початковим продуктом, що не піддавався первинній обробці. До нього відносяться сільськогосподарська продукція (молоко, насіння соняшника, цукрові буряки та ін.) та продукція галузей добувної промисловості (руда, вугілля, газ та ін.).

Основні матеріали – продукти обробної промисловості, одержувані у процесі обробки вихідної сировини (метал, соняшникова олія, цукор тощо).

Напівфабрикати покупні або власного виробництва (чавун, пряжа та ін.) – це також матеріали, що зазнали певної обробки, але не втілилися ще в готову продукцію. Їхня питома вага у складі виробничих запасів визначається рівнем спеціалізації та кооперування виробництва.

Допоміжні матеріали служать надання певних якостей новому продукту (фарби в машинобудуванні, лаки в меблевій промисловості та ін.). Можуть застосовуватися з метою забезпечення нормальних умов процесу виробництва (опалення, освітлення), утримання в порядку та обслуговування виробничого обладнання (мастильні та обтиральні матеріали) тощо. У різних галузях промисловості залежно від виконуваної ролі та витрати одні й самі матеріали розглядаються як основні або як допоміжні. Наприклад, шкіра у взуттєвому виробництві є основним матеріалом, а під час виробництва іграшок – допоміжним. У той самий час у окремих галузях хімічної промисловості такий розподіл матеріалів взагалі має умовний характер.

Поворотні відходи, – матеріали, що залишилися після використання, у які втрачали повністю або частково свої вихідні споживчі якості (клапті тканин у швейній промисловості, обрізки металу в машинобудуванні тощо).

Паливо як вид виробничих запасів використовується для технологічних цілей як рухову енергію або на господарські потреби. При цьому не має жодного значення, в якому вигляді воно споживається: тверде, рідке або газоподібне.

Тара та тарні матеріали до виробничого процесу виготовлення продукції не мають жодного відношення, але, сприяючи збереженню матеріалів при зберіганні та транспортуванні, забезпечують більш високі якісні характеристики сировини та матеріалів у процесі їх використання, а також готової продукції під час її продажу.

Запасні частини призначені для ремонту і заміни вузлів і деталей активної частини основних засобів, що зносилися, - машин і обладнання.

Інвентар , інструменти, господарське приладдя, як і запасні частини, швидше розглядаються не як предмети, бо як засоби праці. Це визначає особливості як організації їх обліку у процесі заготівлі та постановки на баланс, а й погашення первісної вартості.

Засоби спеціального призначення включають великий перелік оборотних активів, що належать до МПЗ. Їх перелік складається із спеціального інструменту, різноманітних спеціальних пристосувань, спеціального обладнання та спеціального одягу. Причому якщо частина з них (крім спеціального одягу) переважно характерна для застосування в організаціях машинобудівного комплексу, то спеціальний одяг має загальногалузевий характер.

2. Фізико-хімічний склад - Тверді (вугілля, метал), рідкі (фарба, пальне), газоподібні (газ), м'які (тканина, шкіра, гума).
3. Технічний зміст. В основу технічної класифікації виробничих запасів покладено їхню номенклатуру – систематизований перелік матеріальних цінностей, що розробляється підприємством, виходячи з галузевих особливостей та практики їх обліку. У ній передбачені групи, у межах яких вказуються окремі найменування матеріалів за марками, сортами, розмірами, під певним кодом (шифром) та у відповідній одиниці виміру.

Схематично розглянута класифікація МПЗ представлена рис. 5.1.

Код конкретного найменування матеріалів є його номенклатурний номер. Він присвоюється при прийнятті даного матеріалу до обліку та складається з семи чи восьми цифр: перші дві – синтетичний рахунок, третя – субрахунок, наступні одна чи дві – група матеріалів. Інші дві чи три цифри розкривають додаткові ознаки, характеристики цього виду матеріалів. Наприклад, номенклатурний номер 10101122 означає: 10 – синтетичний рахунок "Матеріали" субрахунок 1 "Сировина та матеріали", 01 – група "чорні метали", 12 – "сталь кругла", 2 – діаметр 2 мм. Номенклатурні номери вказуються у всіх первинних документах щодо приходу та витрати матеріалів. Кодування створює основу автоматизації обліку матеріалів.

Якщо в номенклатурі вказується ціна за одиницю, такі класифікатори називаються номенклатурою-цінником.

Значимість МПЗ у формуванні поточних витрат з випуску продукції, їхня висока ліквідність та інші відмітні ознаки (велика номенклатура, природне спад тощо.) пред'являють жорсткі вимоги до змісту облікової політики у процесі їх використання, а кінцевому підсумку – і до бухгалтерської звітності.

Рис. 5.1.

Як мінімум облікова політика має містити таку інформацію:

застосовувані методи оцінки;
можливі наслідки змін застосовуваних методів;
вплив окремих ситуацій (у разі перевищення фактичної собівартості придбаних запасів над ціною можливої реалізації або зменшення продажних цін, морального старіння тощо) на фінансові результати організації;
вартість переданих у заставу матеріальних цінностей.

Оцінка придбаних МПЗ здійснюється методами

твердих облікових цін та фактичної собівартості.

Твердий обліковий ланцюг може включати договірну ціну постачальника, що з відпускної ціни з урахуванням певного рівня рентабельності. Подальші витрати на заготівлю залежать від виду франко (від тал. franco - Вільний). З наступним іменником "франко" означає, на якій стадії заготівлі МПЗ постачальник бере на себе певну частину витрат на їх транспортування або навантаження. Отже, покупець звільняється від їх відшкодування, оскільки вони вже враховані в середньому у договірній ціні поставки.

Розрізняють кілька видів франків. Так, на умовах "франко-склад постачальника" витрати на навантаження, транспортування та вивантаження матеріалів від постачальника до споживача відносяться за рахунок останнього. Це має місце у випадках, коли він вивозить вантаж від постачальника своїм транспортом або компенсує витрати транспортної організації. У той же час, коли в договорі передбачено придбання матеріалів на умовах "франко-станція (пристань, порт) відправлення", витрати на доставку вантажу до пункту відправлення несе постачальник і, отже, вони в середньому враховані в ціні договору. Решту витрат несе споживач.

За такої організації поточного обліку заготівлі як тверді облікові ціни застосовуються середні покупні ціни.

Застосування покупних чи облікових цін припустимо з невідфактурованих поставок, тобто. надходження виробничих запасів від постачальника до пред'явлення їм розрахункового документа на оплату. Оприбуткування запасів за вказаними цінами відображається в обліку без виділення суми ПДВ. Вона буде врахована лише тоді, коли покупець отримає розрахункові документи. Після цього робиться сторнувальний запис на вартість раніше надійшли матеріальних цінностей. Потім складається новий запис, що відповідає сумам пред'явленого до оплати рахунку, у тому числі із зазначенням ПДВ. Ця процедура виконується наприкінці місяця.

Не надійшли до кінця місяця матеріали, вартість яких покупець сплатив і, отже, право власності на які перейшло до нього, розглядаються в обліку як матеріальні цінності, що перебувають у дорозі. Вони приймаються до обліку з метою відображення у балансі всієї сукупності матеріальних ресурсів, куди поширюється право власності підприємства. У наступному звітному місяці, якщо матеріали надійдуть, вони припадають за фактичною кількістю, тобто. у такому самому порядку, як і ситуації з невідфактурованими поставками.

Транспортно-заготівельні та інші витрати на придбання враховуються споживачем однією аналітичному рахунку однойменного назви. Таким чином, облік транспортно-заготівельних витрат відповідно до облікової політики організації може здійснюватися безпосередньо на рахунках 15 "Заготівля та придбання матеріальних цінностей" та 10 "Матеріали".

Прикладна номенклатура транспортно-заготівельних витрат включає наступні статті:

витрати на транспортування (у сумі тарифів на перевезення матеріалів окремими видами транспорту):
начіпки постачальницьких організацій (винагороди посередницьким організаціям, а також націнки та надбавки, що встановлюються постачальниками до ціни матеріалів, що відпускаються):
митні платежі (непрямі податки імпортовані МПЗ);
плата за зберігання матеріалів у формі оплати витрат за утримання спеціальних заготівельних контор, складів та агенцій у місцях їх заготівлі;
витрати на відрядження працівників, пов'язані з заготівлею і придбанням матеріалів;
витрати на тарі, оплачені організацією понад вартість придбаних матеріалів від постачальників;
недостача та псування матеріалів у дорозі в межах норм природних втрат, доставлених транспортом організації-покупця;
утримання заготівельно-складського апарату (витрати на оплату праці працівників даного апарату, включаючи суми страхових внесків);
інші витрати, що включаються у фактичну собівартість матеріалів, що заготовлюються.

Додавання транспортно-заготівельних витрат до вартості матеріалів за твердими (договірними) цінами формує фактичну собівартість заготовлених матеріалів.

Якщо як тверді облікові ціни споживач обрав як варіант облікової політики планову собівартість матеріалів, то надходження запасів у поточному обліку відбивається на кожному аналітичному рахунку за зазначеною вище собівартістю з відображенням різниці ("+" – перевитрата або "–" – економія) між плановою і фактичною собівартістю на аналітичному рахунку "Відхилення фактичної собівартості від планової".

Застосування жорстких облікових цін полегшує постановку поточного обліку руху виробничих запасів. Особливо це важливо для середніх та великих підприємств із великою номенклатурою матеріалів та реальним відставанням у часі руху цих запасів від їх документального оформлення. Разом про те вимоги ринкової економіки, особливо у її становлення, роблять проблематичним застосування твердих облікових цін.

У найзагальнішому вигляді формування фактичної собівартості запасів складається:

1) із договірної, біржової або вільної відпускної ціни, зазначеної у рахунку-фактурі за вирахуванням передбачених знижок. Це фактурна вартість постачальника з урахуванням різних націнок (надбавок), комісійної винагороди, сплаченої посередницьким фірмам, вартість послуг товарних бірж, мит:
2) вартості фрахту, включаючи витрати на страхування, навантаження та розвантаження на спадах, витрати на відрядження працівників з безпосереднього заготівлі матеріалів, а також нестачі матеріалів у дорозі в межах норм природних втрат;
3) різних тарифів та податків (крім ПДВ та інших відшкодованих податків).

Фактурна вартість МПЗ є визначальною частиною фактичної собівартості у процесі їх покупки. Надалі вона збільшується на суму різних інформаційних та консультаційних послуг, мит та зборів, комісійної винагороди посередницьким організаціям, а також невідшкодованих податків. У фактичну собівартість включаються також витрати з заготівлі та доставки матеріалів, змісту заготівельно-складського апарату організації, транспортні витрати (якщо вони не включені в ціну договору), витрати на оплату відсотків за комерційний кредит, наданий постачальниками, та інші витрати.

Матеріальні цінності, отримані безоплатно з інших організацій, приймаються до обліку у фактичної оцінці, що формує ринкову ціну.

Запаси, що купуються в порядку товарообмінної операції, на дату оприбуткування враховуються з урахуванням вартості майна, що обмінюється, за якою воно було відображено в балансі у цієї організації.

Морально застарілі МПЗ з 1 січня 2002 р. повинні відображатися в балансі за мінусом резерву йод зниження їх вартості.

Матеріали, що не належать організації, але які перебувають у її користуванні чи розпорядженні відповідно до умов договору, враховуються за балансом в оцінці, передбаченій у договорі.

У тому випадку, коли товарно-матеріальні цінності придбані в іноземній валюті, оцінка їх проводиться в рублях шляхом перерахунку даної валюти за курсом Банку Росії, що діє на дату прийняття на баланс цих цінностей за договором

Потерн за тими МПЗ, за якими ціна протягом звітного року знизилася і виявилася меншою за ціну придбання (заготівлі) або які морально застаріли або частково втратили свої початкові фізико-хімічні властивості, відносяться на фінансові результати підприємства.

Якщо організація застосовує жорсткі облікові ціни, то процесі списання матеріалів на виробничі та інші цілі виникає необхідність доведення їх до фактичної собівартості. Ця процедура реалізується складанням наприкінці місяця спеціального розрахунку суми відхилень, що відноситься до вартості витрачених матеріалів. Спочатку обчислюють відсоток відхилень шляхом віднесення суми транспортних витрат або суми відхилень ("+" – перевитрата, "-" – економія) на початок звітного періоду з урахуванням надходження за цей період до договірної ціни (планової собівартості за ті ж періоди). Обчислений таким шляхом відсоток множиться на суму витрачених матеріалів за договірною ціною або плановою собівартістю у звітному періоді.

Інфляційні процеси не дозволяють організації розглядати метод оцінки МПЗ за жорсткими обліковими цінами як визначальний варіант облікової політики.

При відпустці МПЗ у виробництво та інших випадках їх вибуття рекомендуються такі методи їх оцінки:

за собівартістю кожної одиниці (specific identification method);
за середньою собівартістю (average cost), частіше за середньозваженою (weighted average cost),
за собівартістю перших за часом придбання МПЗ - метод ФІФО (First in – 1).

Протягом звітного року за кожною групою (видом) МПЗ як елемент облікової політики може застосовуватися один із перерахованих вище методів оцінки.

Застосування способу по собівартості кожної одиниці має місце за тими МПЗ, які мають строго певні індивідуальні ознаки (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені і т.п.).

Характеристика інших рекомендованих методів оцінки виробничих запасів у поточному обліку наведено у табл. 5.1. Як бачимо, кінцевий залишок матеріалів, обчислений у твердих облікових цінах, не відрізняється від їхнього результату, отриманого із застосуванням методу середньозваженої собівартості. Такий збіг не є суто механічним. Швидше воно відображає загальну тенденцію, властиву зазначеним методам, найменше орієнтованим на гнучкість, характерну для інших методів оцінки.

Метод ФІФО (перше надходження – перша відпустка) при списанні матеріалів орієнтовано ціну першого придбання. У загальноприйнятому розумінні застосування його переважно в ситуації, коли ланцюги до кінця звітного періоду падають і для споживача доцільнішим є включення в собівартість продукції матеріалів по першому ланцюзі, більш високої. Отже, початкові вищі витрати та їх заготівлі перекладаються па споживача, а балансі запаси враховуються в оцінці на дату його складання, чим підтверджується один з визначальних принципів ринкової економіки принцип реальності оцінки окремих видів майна. Метод ФІФО застосовний на підприємствах будь-якої організаційно-правової форми, оскільки в основі його лежить облік руху варт МПЗ, а не фізичний їх рух у натуральних показниках за термінами надходження.

ПРИКЛАД 5.1

В організації прийнято метод оцінки за середньозваженою собівартістю. У звітному періоді надійшли дві партії матеріалів однієї й тієї ж найменування, але за різними цінами (табл. 5.2). Протягом місяця одна партія повністю спрямована у виробництво. Друга партія надійшла після відпустки у виробництво першої партії.

Таблиця 5.1

Методи оцінки виробничих запасів

Показники	Оцінка за твердими обліковими цінами			Методи оцінки фактичної собівартості заготівлі
	Оцінка за твердими обліковими цінами			метод середньозваженої собівартості			метод ФІФО
	кількість, кг	Ціна, руб	сума, руб.	кількість, кг	Ціна, руб.	сума, руб.	кількість, кг	Ціна, руб.	сума, руб.

Облікова ціна матеріалів
Залишок матеріалів на початок місяця
Відхилення від облікових цін
Надійшло матеріалів у першій декаді
Відхилення від облікових цін
					(140 + 210):25 = = 14
Надійшло матеріалів у другій декаді
Відхилення від облікових цін
Фактична середньозважена собівартість					(350 + 260):45 = = 13,55
Надійшло матеріалів у третій декаді
Відхилення від облікових цін
Фактична середньозважена собівартість					(610 + 300):70 = = 13
Витрата за місяць, всього
в тому числі



Відхилення від облікових цін
Витрати матеріалів з урахуванням відхилень (660 + 55)
Залишок матеріалів на кінець місяця
Відхилення від облікових цін**
Залишок матеріалів за фактичною собівартістю

Примітки:

* 180 руб. × 8,33% = 15 руб.; 8,33% - x (Руб.);

100% - 660 руб.;
660 руб. × 8,33% = 580 кг

** 180 руб. × 8.33% = 15 руб. або

20 + 30 + 20 - 55 = 15 руб.; 8,33% - х (Руб.);
100% - 660 руб.

Таблиця 5.2

Рух партій матеріалів організації

Списання матеріалів з їхньої собівартості на 20 березня позначиться на обліку у сумі 5000 крб. У разі, якщо витрата оцінити але середньозваженої собівартості з розрахунку протягом місяця, сума витрати матеріалів, спрямовану виробництво, становитиме 5250 крб. ((10500: 100) × 50).

При використанні методу ФІФО сума витрати буде така сама, як і при списанні матеріалів за собівартістю, - 5000 руб. ((5000: 50) × 50).

У країнах із розвиненою ринковою економікою при списанні матеріалів використовується ще метод НІФО , за яким у витрати включається собівартість не останньої покупки, а наступної за датою останнього придбання. Іншими словами, при даному методі наступна партія на прихід відноситься першою на собівартість продукції, що виготовляється. Так, якщо ланцюга за одиницю конкретного матеріалу на дату останньої купівлі становила 12 руб., але в дату його відпустки у виробництво вона піднялася над ринком до 14 крб., то собівартість виготовленої продукції матеріал буде включено за ціною 14 крб. за одиницю.

Кожен із розглянутих методів оцінки МПЗ має свої переваги та недоліки. Вибір методу визначається сто впливом на валюту балансу (виходячи з принципу його реальності), звіт про фінансові результати (у частині формування фінансового результату), податкові платежі (перш за все на податок на прибуток) та рішення, що приймаються адміністрацією (у частині стратегії розвитку). У зв'язку з цим щодо облікової політики поруч із вибором відповідного методу оцінки МПЗ не менше, а то й більше значення набуває облік наслідків зміни окремих методів оцінки.

Для малих підприємств більш переважний метод оцінки за середньою (середньозваженою) собівартістю, згідно з яким кожна одиниця (вид, група) МПЗ, списана на виробництво або решта, оцінюється за вартістю, отриманою, як уже зазначалося, шляхом розподілу суми залишку і приходу на їхня кількість. Тим самим визнається, що простота розрахунку за умов малого підприємства сприймається як основне достоїнство.

Використання комп'ютерних технологій при великій номенклатурі та надходженні МПЗ від різних постачальників та за різними цінами дозволяє значно знизити трудомісткість обчислення їхньої собівартості при відпустці у виробництво.

У той самий час слід враховувати, що з застосуванні однієї й тієї ж методу оцінки списання таких запасів можна отримати різний кінцевий результат, якщо вихідною базою розрахунку було структурний підрозділ чи підприємство у цілому. Такий підхід важливо враховувати з метою фінансового та управлінського обліку. Необхідність у такому поділі існує на середніх та великих підприємствах, де запаси розподілені за декількома складами та їх облік ведеться загалом по підприємству. Для цілей фінансового обліку списання собівартості доцільно вести по кожному структурному підрозділу, представленому як самостійну юридичну особу та провідному відокремлений бухгалтерський облік.

Завданнями обліку МПЗє:

повне та своєчасне обчислення фактичної собівартості матеріалів, що заготовлюються;
контроль за їх безпекою;
правильне документальне оформлення операцій з руху матеріальних цінностей,
забезпечення адміністрації та структурних підрозділів підприємства необхідною інформацією в реальному режимі часу з метою визначення моменту видачі замовлень на придбання найбільш вигідного розміру закуповуваної партії товарно-матеріальних цінностей;
попередній, поточний та наступний контроль за їх придбанням та використанням у розрізі структурних підрозділів, видів виробленої продукції, виконуваних робіт або послуг, за дотриманням чинних норм і нормативів;
виявлення залежали і не використовуються товарно-матеріальних цінностей;
чітка організація складського та ваговимірювального господарства;
належний контроль за роботою посадових осіб (експедиторів, завідувачів складів та ін), що мають відношення до придбання, приймання та відпуску матеріалів. Із зазначеними особами адміністрація має укласти договори про повну матеріальну відповідальність;
пошук різних шляхів залучення до господарського обороту неходових та залежали товарно-матеріальних цінностей або їх продажу. Відповідно до чинного законодавства ці цінності повинні братися до обліку за ринковими цінами.

У країнах із розвиненою ринковою економікою жодна із зазначених завдань не є пріоритетною. Їх основною метою обліку таких запасів є найточніше обчислення прибутку. Тим самим визнається, що облік виробничих запасів має бути підпорядкований досягненню кінцевої мети діяльності підприємства.

Надіслати свою гарну роботу до бази знань просто. Використовуйте форму, розташовану нижче

Студенти, аспіранти, молоді вчені, які використовують базу знань у своєму навчанні та роботі, будуть вам дуже вдячні.

Розміщено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

1. ЗАПИСИ ОРГАНІЗАЦІЇ - ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1 Нормативне регулювання, поняття та класифікація матеріально – виробничих запасів організації

1.2 Оцінка матеріально-виробничих запасів

1.3 Документальне оформлення та облік матеріально-виробничих запасів

2. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК РУХУ МАТЕРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ НА ПРИКЛАДІ ВАТ «УРЮПІНСЬКИЙ МЕЗ»

2.1 Коротка характеристика ВАТ «Урюпінський МЕЗ»

2.2 Організація обліку МПЗ у ВАТ «Урюпінський МЕЗ»

2.3 Синтетичний та аналітичний облік МПЗ у ВАТ «Урюпінський МЕЗ»

3. ПРОПОЗИЦІЇ З УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ МПЗ У ВАТ «УРЮПІНСЬКИЙ МЕЗ»

3.1 Заходи щодо вдосконалення обліку МПЗ у ВАТ «Урюпінський МЕЗ»

3.2 Автоматизація облікового процесу МПЗ у ВАТ «Урюпінський МЕЗ»

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Діяльність будь-якого підприємства - це виробничий процес, який є взаємозв'язок засобів праці, предметів праці та робочої сили. Під засобами праці маються на увазі машини, обладнання, використовувані працівниками, а під предметами праці маються на увазі виробничі запаси підприємства (матеріали, сировина, паливо, запасні частини та ін), що одноразово використовуються в процесі виробництва і переносять всю свою вартість на створювану продукцію (роботу, послугу ).

Сировинні, матеріальні та паливно-енергетичні ресурси – це найважливіша складова частина національного багатства країни. Тому в комплексі заходів щодо створення системи бухгалтерського обліку велике значення має формування повної та достовірної облікової інформації про наявність, рух та використання виробничих запасів на кожному підприємстві, а також чітка організація внутрішньогосподарського контролю за їх безпекою. До того ж матеріали складають основу собівартості, як одиниці, так і всієї продукції, собівартість їх повністю передається на новостворений продукт, займаючи при цьому досить високу питому вагу, тому обліку використання матеріальних ресурсів у виробничому процесі завжди надавалося і надається особливого значення.

Важливого значення набуває поліпшення якісних показників використання виробничих запасів. Цього можна досягти шляхом економії матеріалів та більш ефективного їх використання. Вирішення вищевикладених завдань можна досягти, застосовуючи більш прогресивні конструкційні матеріали, впроваджуючи нові технології, замінюючи дорогі матеріали дешевшими без зниження якості продукції, скорочуючи відходи і втрати у виробничому процесі, а також широко залучаючи в господарський оборот вторинні ресурси та попутні продукти.

В даний час в умовах ринкової економіки, заготівля та придбання матеріально виробничих запасів має важливе значення на початковій стадії заготівлі. Тому дані бухгалтерського обліку повинні також містити інформацію для пошуку резервів зниження собівартості продукції в частині раціонального придбання та використання матеріалів, та забезпечення належного їх заготівлі та витрачання.

Організація матеріального обліку - одна з найскладніших ділянок облікової роботи. На промисловому підприємстві номенклатура тих матеріальних цінностей обчислюється десятками тисяч найменувань, а інформація з обліку виробничих запасів становить понад 30% всієї інформації з управління виробництвом. Тому організація обліку та контролю за рухом, безпекою та використанням матеріальних цінностей пов'язана з великими труднощами.

Таким чином, зі сказаного вище можна побачити, що обрана тема курсового дослідження дуже актуальна.

Метою курсової є розгляд організації обліку МПЗ на прикладі конкретного підприємства.

Ціль курсового дослідження визначила постановку наступних завдань:

вивчити нормативну базу з обліку МПЗ;

Вивчити поняття та класифікацію МПЗ;

Вивчити синтетичний та аналітичний облік МПЗ;

Розглянути конкретні пропозиції щодо вдосконалення обліку МПЗ на досліджуваному підприємстві.

Об'єктом дослідження є ВАТ «Урюпінський МЕЗ», що займається виробництвом олії соняшникової. Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають у ВАТ «Урюпінський МЕЗ» у результаті обліку руху матеріально-виробничих запасів.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків на тему курсового дослідження.

У роботі розглядаються такі поняття як матеріали та його класифікація, методи оцінки матеріалів, аналітичний і синтетичний облік. Теоретичні питання курсової роботи розглядаються виходячи з законодавчих актів РФ, нормативних документів, і навіть літературних джерел.

1. Запаси організації - найважливіший чинник розвиткуматеріального виробництва

1.1 Нормативне регулювання, поняття такласифікаціяматеріально - виробленозапасів організації

Виробничі запаси - різні речові елементи виробництва, що використовуються як предмети праці у виробничому процесі. Вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість вартість виробленої продукції,

Методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про матеріально-виробничі запаси організації встановлені Положенням з бухгалтерського обліку ПБО 5/01 «Облік матеріально-виробничих запасів» від 9 червня 2001 року № 44-н (див. додаток № 1), а також Положенням з ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності в Російській Федерації, затвердженим наказом Міністерства фінансів Російської Федерації від 29.07.98 №34н та згідно з Інструкцією щодо Застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку фінансово господарської діяльності організацій, затвердженої наказом Мінфіну Росії від 31.10.2000 №94н.

Для правильної організації обліку МПЗ важливе значення мають їх науково обґрунтована класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку.

До складу матеріально – виробничих запасів включаються: матеріали, готова продукція, товари.

Матеріали - один із найважливіших елементів виробничого циклу будь-якої організації; вони є предмети праці, що використовуються виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг. Їх особливість у тому, що, беручи участь у процесі виробництва, матеріали повністю споживаються у кожному його циклі і повністю переносять свою вартість на новостворену продукцію (роботи, послуги).

Облік матеріалів ведеться на рахунку 10 «Матеріали», якого можуть бути відкриті такі субсчета:

10-1 «Сировина та матеріали»

10-2 Покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, конструкції та деталі»

10-3 «Паливо»

10-4 «Тара та тарні матеріали»

10-5 «Запасні частини»

10-6 «Інші матеріали»

10-7 "Матеріали, передані в переробку на бік"

10-8 «Будівельні матеріали»

10-9 «Інвентар та господарське приладдя»

Залежно від тієї ролі, яку відіграють виробничі запаси в процесі запасу виробництва, виконання робіт та надання послуг, їх поділяють на наступні групи: сировину та основні матеріали; допоміжні матеріали; покупні напівфабрикати; зворотні матеріали (відходи); паливо; тара та тарні матеріали; запасні частини.

Сировина та основні матеріали - предмети праці, з яких виготовляють продукт і утворюють матеріальну (речову) основу продукту. Сировиною називають продукцію сільського господарства та добувної промисловості (зерно, бавовну, худобу, молоко та ін.), а матеріалами - продукцію обробної промисловості (борошно, тканину, цукор та ін.).

Допоміжні матеріали використовують для впливу на сировину та основні матеріали, надання продукту певних споживчих властивостей або для обслуговування та догляду за знаряддями праці та полегшення процесу виробництва (спеції в ковбасному виробництві, мастильні, обтиральні матеріали та ін.).

Покупні напівфабрикати - сировину і матеріали, що пройшли певні стадії обробки, але ще готової продукцією. У виготовленні продукції вони виконують таку саму роль, як і основні матеріали, тобто складають її матеріальну основу.

Поворотні відходи виробництва - залишки сировини та матеріалів, що утворилися в процесі їх переробки в готову продукцію, що повністю або частково втратили споживчі властивості вихідної сировини та матеріалів (тирса, стружка та ін.).

З групи допоміжних матеріалів окремо виділяють у зв'язку з особливістю їх використання паливо, тару та тарні матеріали, запасні частини.

Паливоподіляють на технологічне (для технологічних цілей), рухове (пальне) та господарське (на опалення).

Тара та тарні матеріали - предмети, що використовуються для пакування, транспортування, зберігання різних матеріалів та продукції (мішки, ящики, коробки).

Запасні частини використовують для ремонту і заміни деталей машин, що зносилися, і обладнання.

Крім того, матеріали класифікують за технічними властивостями та поділяють на групи: чорні та кольорові метали, прокат, труби та ін.

Класифікацію матеріалів зручно використовуватиме побудови синтетичного і аналітичного обліку, складання статистичних звітів, інформації надходження витрат матеріалів виробничо - господарську діяльність організації, визначення залишків.

Готова продукція - частина матеріально - виробничих запасів, призначена на продаж, що є кінцевим результатом виробничого процесу, закінчена обробкою (комплектацією), технічні та якісні характеристики якої відповідають умовам договору або вимогам документів у випадках, встановлених законодавством.

Для обліку готової продукції застосовується активний балансовий рахунок 43 "Готова продукція".

Товари - це частина матеріально - виробничих запасів організації, яка придбано чи отримано з інших юридичних і фізичних осіб і призначено продажу чи перепродажу без додаткової обработки. Для обліку товарів застосовується активний балансовий рахунок 41 "Товари".

Згідно з Планом рахунків фінансово - господарської діяльності організацій для обліку виробничих запасів застосовують також такі синтетичні рахунки: 11 «Тварини на вирощуванні та відгодівлі»; 15 «Заготівля та придбання матеріалів; 16 «Відхилення вартості матеріалів», Забалансові рахунки 002 «Товарно-матеріальне цінності, прийняті на відповідальне зберігання» та 003 «Матеріали, прийняті на переробку».

Усередині кожної з перелічених груп матеріальні цінності поділяють види, сорти, марки, типоразмеры. Кожному найменуванню, сорту, розміру надають коротке числове позначення (номенклатурний номер) та записують їх у спеціальний реєстр, який називають номенклатурою-цінником. Тому необхідно класифікувати матеріали за кожним: найменуванням, сортом, видом, розміром, профілем, маркою.

1.2 Оцінка

Чітка класифікація (угруповання) матеріальних цінностей за певними ознаками та вибір одиниці обліку необхідні для своєчасної та правильної організації обліку матеріально-виробничих запасів, як на складі, так і в бухгалтерії.

Матеріальні запаси приймаються до обліку за фактичною собівартістю, яка обчислюється залежно від способу придбання (одержання) цього майна.

При придбанні матеріалів за плату в інших організацій і фактична собівартість складається з усіх витрат придбання крім податку додану стоимость. Фактичні витрати можуть включати:

Суми, сплачені постачальникам відповідно до договору;

Суми, що сплачуються іншим організаціям за інформаційно – консультативні послуги, пов'язані з придбанням запасів;

Мита та інші платежі; не відшкодовані податки, сплачувані у зв'язку зі надходженням кожної одиниці запасів;

Винагороди, що сплачуються посередницьким організаціям;

Витрати із заготівлі та доставці матеріально - виробничих запасів до місця їх використання, включаючи витрати на страхування вантажів;

Інші витрати на придбання матеріально – виробничих запасів.

При виготовленні різних видів матеріальних запасів власними силами організації фактична собівартість визначається сумі фактичних витрат за виробництво відповідного виду продукції відповідно до чинному порядку формування собівартості.

Фактична собівартість запасів, внесених рахунок вкладу статутний капітал організації, визначається з урахуванням їх грошової оцінки, узгодженої з засновниками.

При безоплатному отриманні матеріальних запасів порядку дарування фактична собівартість визначається з їхньої ринкової вартості на дату прийняття на облік організацією - одержувачем. При придбанні матеріалів в обмін на інше майно (крім грошових коштів) їх фактична собівартість визначається виходячи з вартості майна, що обмінюється, за балансом організації на момент обміну.

Матеріальні ресурси, що не належать даної організації, але тимчасово що знаходяться в її розпорядженні за договором з власником (наприклад, давальницька сировина), відображаються на позабалансових рахунках в оцінці за договором.

При придбанні запасів за іноземну валюту виробляється перерахунок їх вартості у рублі за курсом за Центральний банк Росії на дату прийняття цінностей до бухгалтерського обліку організацією - одержувачем відповідно до договором.

Визначити фактичну собівартість придбаних запасів від різних постачальників одночасно можна лише за обмеженої номенклатурі споживаних запасів і з їх основним видам. Тому поточний облік запасів ведуть за обліковою вартістю, тобто. за середніми покупними цінами, за плановою собівартістю.

Облікова вартість матеріальних запасів є собівартість придбання (заготівлі), яка визначається самої організацією по рівню покупних цін, що склався, з додаванням витрат на транспортування, упаковку, навантаження, розвантаження. Як облікової ціни можуть виступати і так звані середні або середньозважені покупні ціни, що визначаються розрахунковим шляхом по рівням, що склалися, цін на початок і кінець звітного періоду за окремими видами запасів. У тому й іншому випадку різниця між фактичною собівартістю придбання та вартістю запасів за обліковими цінами відображається у бухгалтерському обліку як відхилення у вартості матеріалів.

При відпустці матеріалів у виробництві та іншому вибутті вони можуть оцінюватися за: собівартістю кожної одиниці; середньої собівартості; собівартості перших за часом придбання матеріально – виробничих запасів.

Застосування однієї з методів за конкретним найменуванням проводиться у звітному року і має відбито у облікової політиці організації.

Спосіб оцінки за собівартістю кожної одиниці застосовується для матеріальних запасів, що використовуються організацією в особливому порядку (дорогоцінні метали), або для запасів, які не можуть замінювати один одного.

Оцінка матеріальних ресурсів за середньою собівартістю традиційна вітчизняного обліку. Середня собівартість по кожному виду запасів визначається як приватна від розподілу загальної собівартості виду запасів на їх кількість, включаючи кількісно - вартісні залишки за видами запасів на початок місяців та надходження запасів за звітний період, що можна записати формулою:

Сфс = (Со + Сз): (К + Кз), (1.1)

матеріальний виробничий облік документальний

де СФС – середня фактична собівартість;

Со - фактична собівартість матеріалів початку місяця;

Сз - фактична собівартість матеріалів, заготовлених у звітному періоді;

Ко - кількість матеріалів початку місяця;

Кз – кількість матеріалів, заготовлених протягом місяця.

Цей спосіб оцінки матеріалів під час списання у виробництво забезпечує відносно рівномірний вплив на розмір витрат, що враховуються при оформленні собівартості продукції.

При методі ФІФО прихід та списання матеріальних запасів здійснюється у порядку їх надходження до організації, тобто. спочатку списується залишок запасів початку місяця, потім списують запаси за ціною першої закупленої партії, потім - за ціною другої партії і так далі в порядку черговості, поки не буде отримано загальну витрату запасів за місяць. Використання методу ФІФО в умовах інфляції дозволяє знизити собівартість готової продукції за рахунок цінового фактора за матеріальними ресурсами, і вартість запасів на кінець звітного періоду буде близька до поточних цін, що забезпечує реальність їхньої оцінки.

Застосування методу ФІФО в оцінці матеріалів орієнтує на організацію аналітичного обліку за окремими партіями, а не лише за видами матеріалів. Оцінити витрачені матеріали можна розрахунковим шляхом за формулою:

Р = Він + П – Ок, (1.2)

Де Р – вартість витрачених матеріалів;

Він і Ок - вартість початкового та кінцевого залишків матеріалів;

П - надходження протягом місяця.

Для визначення фактичної собівартості тих матеріальних цінностей під час передачі в виробництво необхідно визначити відхилення фактичної собівартості від своїх вартості за обліковими цінами. Це відхилення відображається за окремими групами запасів матеріалів. Виняток становлять лише дорогі та особливо дефіцитні матеріали, що використовуються в обмеженому асортименті; у цьому разі облік відхилень необхідно вести за окремими видами запасів з віднесенням їх безпосередньо на собівартість продукції.

Суми відхилень визначають за видами матеріальних запасів шляхом зіставлення фактичної собівартості надійшли протягом місяця запасів та його залишку початку місяця зі своїми вартістю за обліковими цінами.

Для розрахунку фактичної собівартості матеріалів, відпущених зі складу у виробництво, визначають середній відсоток відхилень. Потім розраховується абсолютна сума відхилень.

Середній відсоток відхилень розраховується за такою формулою:

Нср = (Оо + То / Оз + Тз) * 100%, (1.3)

де Нср – середній відсоток відхилень;

Оо – початкове сальдо відхилень;

Те - поточне надходження відхилень;

Оз – початкове сальдо запасів;

Тз – поточне надходження запасів.

Абсолютну суму відхилень знаходять за такою формулою:

Аб = Нср * Зпр, (1.4)

Де Аб - абсолютна сума відхилень;

Зпр - вартість запасів, відпущених у виробництво за обліковими цінами.

1.3 Документальне оформлення та облікматеріально-виробничих запасів

Операції щодо руху матеріальних цінностей усі юридичні особи незалежно від форми власності повинні оформляти уніфікованими первинними документами з обліку матеріалів. Первинні документи на отримання та відпуск матеріалів повинні бути правильно оформлені, мати відповідні підписи та заздалегідь пронумеровані.

Документами з обліку матеріально-виробничих запасів є:

Довіреність - застосовується для оформлення права посадової особи виступати як довірена особа організації при отриманні матеріальних цінностей від постачальника. Довіреність складається в одному екземплярі бухгалтерією організації та видається під розписку одержувача. Термін дії довіреностей зазвичай не може перевищувати 15 днів; у виняткових випадках вона може видаватись на календарний місяць.

Прибутковий ордер - використовується для обліку матеріалів, які від постачальників чи з переробки. Прибутковий ордер складається в одному примірнику матеріально відповідальною особою в день надходження цінностей складу. Він виписується на фактично прийняту кількість цінностей. Бланки прибуткових ордерів вручаються матеріально відповідальним особам у заздалегідь пронумерованому вигляді.

Акт про прийом матеріалів застосовується для оформлення приймання матеріальних цінностей у тих випадках, коли є кількісні та якісні розбіжності з даними супровідних документів постачальника, а також при прийманні запасів, що надійшли без документів. Акт є юридичною основою пред'явлення претензії постачальнику; він складається у двох примірниках членами приймальної комісії з обов'язковою участю матеріально відповідальної особи та представника постачальника чи представника незацікавленої організації. Затверджується акт керівником організації чи іншою уповноваженою особою. Один екземпляр акта з прикладеними первинними документами передається до бухгалтерії для обліку руху матеріальних цінностей, інший - до відділу постачання або бухгалтерії для направлення претензійного листа до постачальника.

Лімітно-забірна карта необхідна для обліку відпустки зі складу сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів у виробничі підрозділи організації у межах затвердженого ліміту. Ліміт відпустки визначається з урахуванням існуючих нормативів розрахунковим шляхом, з обсягів виробничих завдань цехів з урахуванням перехідних залишків запасів початку звітного періоду. Лімітно-забірні картки виписуються у двох примірниках строком на один місяць, а за невеликих обсягів - на квартал. Один екземпляр картки на початок місяця передається структурному підрозділу - споживачеві матеріалів, інший - складу.

Відпуск матеріалів у виробництво здійснюється складом лише за пред'явлення представником структурного підрозділу свого примірника лімітно-забірної картки.

Вимога - накладна застосовується для обліку руху матеріальних цінностей всередині організації, їх відпустки філіям, розташованим за її межами, та при продажу запасів.

Накладна складається у двох примірниках матеріально відповідальними особами складу чи цеху, що здає цінності. Перший екземпляр призначений для списання цінностей, другий - для оприбуткування цінностей стороною, що приймає (складом, цехом). Надлімітна відпустка матеріалів зі складу може проводитись тільки з дозволу керівника або головного інженера та оформляється вимогою - накладною.

Заміна одних видів матеріалів іншими, подібними за своїми властивостями, також допускається лише з дозволу керівника та оформляється вимогою – накладною зазначеної форми. Цей документ разом з лімітно-забірною карткою матеріалу, що замінюється, передається на склад, і комірник зменшує залишок ліміту з урахуванням видачі матеріалів - замінників.

Накладна на відпуск матеріалів на бік використовується для обліку відпустки матеріальних цінностей стороннім організаціям на підставі договорів та інших документів. Накладна виписується у двох примірниках після пред'явлення одержувачем довіреності отримання цінностей, заповненої у порядку. Перший екземпляр передається складу як підстави відпустки матеріалів, другий - одержувачу.

При відпустці матеріалів самовивозом чи винесенням накладну, підписану одержувачем, комірник передає у бухгалтерію для виписки розрахунково-платіжних документів, якщо матеріали відпускалися з наступною оплатою.

Картка обліку матеріалів служить для обліку руху матеріалів складу по кожному сорту, виду, розміру. Картки є документом суворої звітності і видаються комірнику під розписку. Матеріально відповідальна особа (комірник, завідувач складом) здійснює записи у картках на основі первинних прибутково-витратних документів у день здійснення операції у натуральному вираженні.

Акт про оприбуткування тих матеріальних цінностей, отриманих розробки і демонтажі будинків та споруд застосовується з урахуванням тих матеріальних цінностей, отриманих у процесі ліквідації основних засобів, придатних використання під час виконання робіт у самій організації. На вартість таких цінностей зменшується збиток ліквідації відповідних об'єктів.

Облік МПЗ ведеться у порядку, встановленому Положенням з ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності в Російській Федерації, затвердженим наказом Міністерства фінансів Російської Федерації від 29.07.98 №34н, Положенням з бухгалтерського обліку «Облік матеріально-виробничих запасів» (ПБО 5/01), а також згідно з Інструкцією щодо Застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності організацій, затвердженої наказом Мінфіну Росії від 31.10.2000 №94н.

Облік матеріалів ведеться на рахунку 10 "Матеріали". Рахунок активний, матеріальний, по дебету відбивається надходження матеріалів, за кредитом - їхнє вибуття. Сальдо дебетове показує залишок матеріалів на певну дату (2 розділ активу балансу).

Рахунок 15 «Заготівля та придбання тих матеріальних цінностей» використовується для відображення інформації про придбання запасів, які стосуються коштів у обороті. На рахунку відображається покупна вартість заготівлі та придбання матеріально - виробничих запасів, що визначається за даними розрахунково-платіжних документів постачальника, та облікова вартість фактично оприбуткованих цінностей;

На рахунку 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей» відбивається різниця у вартості придбання запасів, обчисленої у фактичних витратах на придбання і з облікової стоимости. Аналітичний облік рахунком 16 ведеться за групами матеріально - виробничих запасів, мають приблизно однаковий рівень цих відхилень.

Облік надходження матеріалів може бути організований у двох варіантах: з використанням рахунків 15 «Заготівля та придбання матеріальних цінностей» та 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей» і без використання.

Організації самостійно визначають порядок обліку матеріалів та відображають його у своїй обліковій політиці.

Облік з допомогою рахунків 15 «Заготівля та придбання тих матеріальних цінностей» і 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей» має місце у разі, коли облік матеріалів ведеться в облікових цінах, а облік без використання зазначених рахунків - коли облік ведеться за фактичної собівартості.

Надходження та вибуття матеріалів може відбуватися з різних причин і відображається у бухгалтерському обліку в такий спосіб (див. таблицю 1.1):

Таблиця 1.1 Облік операцій із руху МПЗ


	Придбані матеріали у постачальників На покупну вартість на суму ПДВ
	Надійшли матеріали за погодженою вартістю
	Надійшли матеріали за ринковою вартістю
	Відбиваються відходи від шлюбу
	Відбиваються відходи від ліквідації основних засобів
	Відпуск матеріалів виготовлення продукції
	Відпуск матеріалів для будівництва об'єктів основних засобів
	Відпустка матеріалів на ремонт основних засобів

На синтетичних рахунках облік матеріальних цінностей ведуть за фактичною собівартістю чи обліковими цінами. При обліку матеріалів за фактичною собівартістю до дебету матеріальних рахунків відносять всі витрати на їх придбання.

При прийманні матеріалів від постачальників можуть бути виявлені надлишки або недостачі фактично надійшов кількості матеріалів порівняно з документальними даними, що оформляються актом. Надлишки надходять за актом та розцінюють за обліковими цінами підприємства або за відпускними цінами. Потім відділ постачання повідомляє про надлишки постачальнику та просить вислати платіжну вимогу на вартість надлишків.

Якщо при прийманні матеріалів виявлено недостачу або їх псування, то їх вартість відображають за дебетом рахунку 94 «Нестачі та втрати від псування цінностей» та кредитом рахунку 60 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». На матеріальних рахунках вартість нестачі або псування матеріалів не відображають.

Аналітичний облік надходження матеріалів значною мірою залежить вибору облікової ціни. Якщо як тверді облікові ціни застосовують середні покупні ціни, то матеріали, що надійшли, відображають на кожному аналітичному рахунку за середніми цінами. Націнки збутових та постачальних організацій та транспортно-заготівельні витрати за всіма матеріалами, що надійшли, враховують на одному аналітичному рахунку «Транспортно-заготівельні витрати та націнки постачальницьких та збутових організацій».

Відпущені у виробництво та інші потреби матеріали списують з кредиту матеріальних рахунків до дебету відповідних рахунків витрат виробництва та інші рахунки протягом місяця за твердими обліковими цінами. При цьому складають таку бухгалтерську проводку:

Дебет рахунків 20 "Основне виробництво" (матеріали відпущені основному виробництву); 23 «Допоміжні виробництва» (матеріали відпущені допоміжним виробництвам); інших рахунків залежно від напряму витрат матеріалів (25, 26 та ін.); Кредит рахунки 10 "Матеріали" або інших рахунків з обліку матеріалів.

Вартість матеріалів за жорсткими обліковими цінами між різними рахунками витрат виробництва розподіляють виходячи з відомості розподілу матеріалів, яку становлять за даними первинних документів про витраті матеріалів.

Після закінчення місяця визначають різницю між фактичною собівартістю витрачених матеріалів та вартістю їх за твердими обліковими цінами. Різницю списують ті самі рахунки витрат, куди були списані матеріали за твердими обліковими цінами (рахунки 20, 23, 25, 26 та інших.). При цьому якщо фактична собівартість вища за тверду облікову ціну, то різницю між ними списують додатковою бухгалтерською проводкою, зворотну ж різницю (що можливо при використанні в якості твердої облікової ціни планової собівартості матеріалів) - способом «червоне сторно», тобто негативними числами .

Відхилення фактичної собівартості матеріалів від вартості їх за твердими обліковими цінами розподіляють між витраченими і матеріалами, що залишилися на складі, пропорційно вартості матеріалів за твердими обліковими цінами. З цією метою визначають відсоткове відношення відхилень фактичної собівартості матеріалів від твердої облікової ціни і знайдене відношення множать на вартість відпущених і решти матеріалів за твердими обліковими цінами.

Відсоткове відношення відхилень фактичної собівартості матеріалів від твердої облікової ціни (X) визначається за такою формулою:

Х = (0н + 0п) 100 / УЦн + УЦп, (1.3)

де 0н - відхилення фактичної собівартості матеріалів від вартості за твердими обліковими цінами початку місяця;

0п - відхилення фактичної собівартості матеріалів від вартості їх за твердими обліковими цінами за матеріалами на місяць;

УЦН – вартість матеріалів у твердих облікових цінах на початок місяця;

УЦп - вартість матеріалів, що надійшли протягом місяця, за твердими обліковими цінами.

До дебету рахунки 15 «Заготівля та придбання матеріалів» відносять покупну вартість матеріальних цінностей, за якими на підприємство надійшли розрахункові документи постачальника, та інші витрати з придбання матеріалів з кредиту рахунків: 60 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 23 «Допоміжні виробництва», 71 «Розрахунки з підзвітними особами» та інших. залежно від цього, звідки надійшли матеріальні цінності, від характеру витрат із заготівлі та доставки матеріальних цінностей для підприємства.

При продажу матеріалів на бік становлять такі бухгалтерські записи (таблиці 1.2 та 1.3 додатка 2):

Облік матеріалів за обліковими цінами. Записи на рахунках виробляються незалежно від цього, коли сировину й матеріали надійшли складу - до чи після отримання розрахункових документів постачальників чи інших організацій (таблиця 1.4).

У разі перевищення фактичної собівартості оприбуткованих матеріалів над обліковою вартістю на суму різниці робиться запис Дп 16 Кт 15. Таким чином, Дт рахунку 15 формується інформація про фактичну собівартість матеріалів, а за кредитом інформація про їх облікову ціну.

Залишок рахунку 15 «Заготівля та придбання матеріалів» показує вартість оплачених, але не надійшли складу виробничого підприємства від постачальників матеріалів за звітний місяць.

Враховані протягом місяця на рахунку 16 «Відхилення вартості матеріалів» різниці між фактичною собівартістю придбаних матеріалів та вартістю їх за обліковими цінами наприкінці місяця списуються на рахунки витрат пропорційно вартості витрачених матеріалів за обліковими цінами: Дт20 Кт16. Якщо фактична собівартість матеріалів менша за облікову вартість Дт 20 Кт 16 сторно.

Основними завданнями обліку виробничих запасів є:

Правильне та своєчасне документальне відображення операцій та забезпечення достовірних даних щодо заготівлі, надходження та відпуску матеріалів;

Контроль за збереженням матеріалів у місцях зберігання та на всіх етапах їх руху;

Контроль над виконанням встановлених норм запасів;

Контроль за використанням матеріалів у виробництві на базі технічно обґрунтованих норм їх витрачання;

Своєчасне виявлення непотрібних та зайвих матеріалів.

2. Бухгалтерськийоблік руху матеріально-виробничих запасів на прикладіВАТ «Урюпінський МЕЗ»

2.1 Короткаекономічна характеристикаВАТ «Урюпінський МЕЗ»

Відкрите акціонерне товариство «Урюпінський олійноекстракційний завод» (ВАТ «Урюпінський МЕЗ») утворено шляхом приватизації державного олійноекстракційного заводу «Червона зірка» 3 лютого 1993 року відповідно до Закону РФ «Про приватизацію державних та муніципальних підприємств» та Указом Президента № 66 від 28 1992 року "Про прискорення приватизації державних та муніципальних підприємств". ВАТ «Урюпинський МЕЗ» є правонаступником заводу «Червона зірка», і початком виробничої діяльності підприємства, що діє сьогодні, вважається 7 листопада 1930 року, коли після демонстрації, присвяченої 13-й річниці Жовтневої революції, відбувся урочистий пуск заводу.

Суспільство створено без обмеження терміну його діяльності та має на меті отримання прибутку. Форма власності – приватна. Основний вид діяльності МЕЗа - переробка насіння олійних культур та одержання рослинної олії. ВАТ «Урюпінський МЕЗ» може також здійснювати будь-які види діяльності, які не заборонені чинним законодавством.

ВАТ «Урюпінський МЕЗ» входить у систему підприємств масложирової галузі Російської Федерації. У Волгоградській області це єдине велике підприємство, що випускає олію. Частка продукції Урюпинського МЕЗа обсягом всього соняшникової олії, що випускається, в Росії становить близько 5 -%.

Більш ніж за 70 років виробничої діяльності заводу вироблено понад 2 мільйони тонн олії. Підприємством перероблено понад 6 мільйонів тонн соняшника, 281010 тонн сої, 15482 тонн бавовни, 6332 тонн арахісу, 4198 тонн льону, 1020 тонн ріпаку. Якість продукції досить висока, про це свідчать підвищений попит на продукцію даного підприємства на ринках усіх регіонів, давні міцні зв'язки з партнерами за господарськими договорами. Про якість продукції свідчать і численні нагороди, отримані на виставках харчових продуктів.

ВАТ «Урюпінський МЕЗ» переробляє сировину як власну, так і на давальницьких умовах (надає послуги з переробки насіння давальців, причому готова продукція є власністю замовників, які оплачують лише послуги з переробки).

У таблиці 2.1 наведено основні показники фінансово-господарської діяльності ВАТ «Урюпінський МЕЗ» за останні три роки.

Таблиця 2.1 Основні показники фінансово-господарську діяльність ВАТ «Урюпинський МЕЗ» за 2005-2007 р.р. (тис. руб.)

Показники				Темпи зміни


Обсяг продукції у вартісному вираженні
Витрати виробництво продукції
Витрати на карбованець товарної продукції, коп
Об'єм реалізації
Собівартість реалізованої продукції
Прибуток від основної діяльності
Отже прибуток до оподаткування
Прибуток у розпорядженні підприємства
Рентабельність, %

Обсяг виробленої продукції вартісному вираженні 2005 року проти 2006 роком знизився на 18,7 %, що у сумі становило 57 462 тисяч рублів. Закономірно, що зі зниженням обсягу виробництва збільшилися витрати на карбованець товарної продукції і склали 2007 року 80 копійок, тоді як 2006 року цей показник дорівнював 67 копійок. У 2007 року обсяг випущеної продукції вартісному вираженні становив 453070 тисяч рублів, т. е. зріс на 81 %. Однак не можна вважати цей показник абсолютним зростанням, так як у натуральному вираженні збільшення відбулося лише на 19,4% (132384:110903х100). Підвищення відпускних ціни продукцію не відбувалося. Зростання відбулося за рахунок збільшення в загальному обсязі переробки частки власної продукції та зниження частки послуг давальцям, оскільки ціна на послуги у 12 разів нижча за ціни на власну продукцію. Витрати на карбованець випущеної продукції 2006 року становили 76 копійок, т. е. знизилися минулого року на 5 %.

Підприємство має стійке фінансове становище, спрямовує досить велику частку коштів у розвиток виробництва.

2.2 Організація обліку МПЗ уВАТ «Урюпінський МЕЗ»

Сировина і матеріали надходять у ВАТ «Урюпінський МЕЗ» від постачальників, підзвітних осіб, які закупили матеріали в порядку готівкового розрахунку, від списання непридатних основних засобів, власного виробництва.

На виконання виробничої програми ВАТ «Урюпинський МЕЗ» визначає потреба у матеріальних ресурсах і набуває чи виробляє їх. На постачання матеріалів ВАТ «Урюпінський МЕЗ» укладає договори з постачальниками, які визначають права, обов'язки та відповідальність сторін щодо постачання продукції.

Контроль за виконанням плану матеріально-технічного забезпечення за договорами, своєчасністю надходження та оприбуткування матеріалів здійснює відділ матеріально-технічного постачання. З цією метою у відділі ведуть відомості (машинограми) оперативного обліку виконання договорів постачання. Вони відзначають виконання умов договору про постачання за асортиментом матеріалів, їх кількості, ціні, термінів відвантаження та інших. Бухгалтерія здійснює контролю над організацією даного оперативного обліку.

Що надходять у ВАТ «Урюпінський МЕЗ» матеріали оформляють бухгалтерськими документами у порядку.

Разом з відвантаженням продукції постачальник надсилає покупцю розрахункові та інші супровідні документи - платіжну вимогу (у двох примірниках: один безпосередньо покупцеві, інший - через банк), товарно-транспортні накладні, квитанцію до залізничної накладної та ін. Розрахункові та інші документи, пов'язані з надходженням матеріалів, що надходять у бухгалтерію, де перевіряється правильність їх оформлення, після чого їх передають відповідальному виконавцю із постачання.

У відділі постачання за документами, що надходять, перевіряють відповідність обсягу, асортименту, термінів поставки, цін, якості матеріалів та ін. договірним умовам. В результаті такої перевірки на самому розрахунковому або іншому документі роблять позначку про повний або частковий акцепт (згоду на оплату). Крім того, відділ постачання здійснює контроль за надходженням вантажів та їх розшук. З цією метою у відділі постачання ведуть Журнал обліку вантажів, в якому вказують: реєстраційний номер, дату запису, найменування постачальника, дату та номер транспортного документа, номер, дату та суму рахунку, рід вантажу, номер і дату прибуткового ордера або акта про приймання запиту про розшук вантажу. У примітках роблять відмітку про оплату рахунку або відмову від акцепту.

Перевірені платіжні вимоги з відділу постачання передають у бухгалтерію, а квитанції транспортних організацій – експедитору для отримання та доставки матеріалів.

Експедитор приймає на станції матеріали за кількістю місць і масою. При виявленні їм ознак, що викликають сумнів у збереженні вантажу, може вимагати від транспортної організації перевірки вантажу. У разі виявлення нестачі місць або маси, пошкодження тари, псування матеріалів складається комерційний акт, який є підставою для пред'явлення претензій до транспортної організації або постачальника.

Для отримання матеріалів зі складу іногородніх постачальників експедитору видають наряд та довіреність, у яких вказують перелік матеріалів, що підлягають одержанню. При прийманні матеріалів експедитор виробляє як кількісну, а й якісну приемку.

Прийняті вантажі експедитор доставляє складу ВАТ «Урюпинський МЕЗ» і здає завідувачу складом, який перевіряє відповідність кількості і якості матеріалу даним рахунку постачальника. Прийняті комірником матеріали оформляють прибутковими ордерами. Прибутковий ордер підписують завідувач складом та експедитор.

Матеріальні цінності надходять у відповідних одиницях виміру (вагових, об'ємних, лінійних, числових). Якщо матеріали надходять в одній одиниці, а витрачаються в іншій, то вони враховуються одночасно у двох одиницях виміру.

За відсутності розбіжностей між даними постачальника та фактичними даними дозволяється здійснювати оприбуткування матеріалів без виписки прибуткового ордера. І тут документі постачальника проставляють штамп, у відбитках якого містяться основні реквізити прибуткового ордера. Кількість первинних документів у своїй скорочується.

У тих випадках, коли кількість і якість матеріалів, що прибули на склад, не відповідають даним рахунку постачальника, приймання матеріалів проводить комісії та оформляє акт про приймання матеріалів, який є підставою для пред'явлення претензії постачальнику. У складі комісії має бути представник постачальника чи представник незацікавленої організації. Акт становлять також під час приймання матеріалів, що надійшли підприємство без рахунку постачальника (невідфактуровані поставки).

Якщо перевезення матеріалів здійснюють автотранспортом, то як первинний документ застосовують товарно-транспортну накладну, яку становить вантажовідправник у чотирьох примірниках: перший з них є підставою для списання матеріалів у вантажовідправника; другий – для оприбуткування матеріалів одержувачем; третій - для розрахунків з автотранспортною організацією та є додатком у рахунку на оплату за перевезення цінностей; четвертий є основою обліку транспортної роботи та додається до дорожнього листа. Товарно-транспортну накладну застосовують як прибутковий документ у покупця у разі відсутності розбіжності кількості вантажів, що надійшли, з даними накладної. За наявності такого розбіжності приймання матеріалів оформляють актом приймання матеріалів.

Надходження на склад матеріалів власного виготовлення, відходів виробництва оформлюють одно- або багаторядковими вимогами-накладними, які виписують цехи-здавачі у двох примірниках: перший є підставою для списання матеріалів з цеху-здавача, другий прямує на склад та використовується як прибутковий документ. Матеріали, отримані від розбирання та демонтажу будівель та споруд, припадають на підставі акта про оприбуткування матеріальних цінностей, отриманих при розбиранні та демонтажі будівель та споруд.

Підзвітні особи купують матеріали на підприємствах торгівлі, інших підприємств і кооперативів, на колгоспному ринку або у населення за готівку. Документом, що підтверджує вартість придбаних матеріалів, є товарний рахунок або акт (довідка), що складається підзвітною особою, в якій він викладає зміст господарської операції із зазначенням дати, місця купівлі, найменування та кількості матеріалів та ціни, а також даних паспорта продавця товару. Акт (довідку) додають до авансового звіту підзвітної особи.

Документальне оформлення витрати матеріальних запасів. Матеріали відпускають зі складу ВАТ «Урюпінський МЕЗ» на виробниче споживання, господарські потреби, набік, для переробки та в порядку реалізації зайвих та неліквідних запасів.

Для забезпечення контролю за витрачанням матеріалів та правильного документального його оформлення ВАТ «Урюпінський МЕЗ» здійснює відповідні організаційні заходи. Важливою умовою контролю за раціональним використанням матеріалів, наприклад, є їхнє нормування та відпустка на основі встановлених лімітів. Ліміти розраховуються відділами постачання на основі даних планового відділу про обсяг випуску продукції та норм витрати матеріалів на одиницю продукції.

Усі служби підприємства повинні мати список посадових осіб, яким надано право, підписувати документи на отримання та відпустку зі складу матеріалів, а також видавати дозвіл на вивезення їх із підприємства. Матеріали, що відпускаються, повинні бути точно зважені, вимірювані та підраховані.

Порядок документального оформлення відпустки матеріалів залежить, передусім, від організації виробництва, напрями витрати та періодичності їхньої відпустки.

Витрата матеріалів, що відпускаються у виробництво, та інші потреби щодня оформлюють лімітно-забірними картами. Їх виписує плановий відділ чи відділ постачання у двох примірниках однією чи кілька видів матеріалів їх, зазвичай, терміном 1 місяць. Можуть застосовуватися квартальні та піврічні лімітно-забірні картки з відривними місячними талонами на фактичну відпустку. Вони вказують: вид операцій, номер складу, що відпускає матеріали, цех-одержувач, шифр витрат, номенклатурний номер і найменування матеріалів, що відпускаються, одиницю виміру та ліміт місячної витрати матеріалів, який обчислюють відповідно до виробничої програми на місяць і діючих норм витрат.

Один екземпляр лімітно-огорожі вручають цеху-одержувачу, інший - складу. Комірник записує кількість відпущеного матеріалу та залишок ліміту в обох примірниках картки та розписується в карті цеху-одержувача. Представник цеху розписується в отриманні матеріалів у карті, що знаходиться на складі.

Відпуск матеріалів зі складів виробляють у межах встановленого ліміту. Надлімітна відпустка матеріалів та заміна одного матеріалу іншим (за відсутності матеріалу на складі) оформляють випискою окремої вимоги-накладної на заміну (додаткова відпустка матеріалів). При заміні в лімітно-забірній карті замінного матеріалу роблять запис «Заміна, дивись вимогу №___» та зменшують залишок ліміту. Не використані у виробництві та повернені на склад матеріали записують у лімітно-огорожу без складання будь-яких додаткових документів.

Застосування лімітно-забірних карток значно скорочує кількість разових документів. Розрахунки лімітів та виписка лімітно-забірних карток на сучасних обчислювальних машинах дозволяє підвищити обґрунтованість обчислюваних лімітів та зменшити трудомісткість складання карток.

Якщо матеріали зі складу відпускаються нечасто, то їхню відпустку оформлюють одно- або багаторядковими вимогами-накладними на відпустку матерям, які виписуються цехом-одержувачем у двох примірниках: перший, з розпискою комірника, залишається в цеху, другий, з розпискою одержувача - у комірника .

Для обліку руху матеріалів усередині підприємства застосовують однорядкові або багаторядкові накладні вимоги. Накладні складають матеріально відповідальні особи ділянки, що відпускає цінності, у двох примірниках, один з яких залишається на місці з розпискою одержувача, а другий з розпискою особи, яка відпускає цехи, передається одержувачу цінностей.

Відпуск матеріалів стороннім організаціям або господарствам свого підприємства, розташованим за його межами, оформлюють накладними на відпустку матеріалів на сторону, які виписує відділ постачання у двох примірниках на підставі нарядів, договорів та інших документів:

Перший екземпляр залишається на складі і є підставою для аналітичного та синтетичного обліку матеріалів,

Другий передається одержувачу матеріалів.

Якщо матеріали відпускаються з наступною оплатою, перший екземпляр служить також виписки бухгалтерією розрахунково-платіжних документів.

Під час перевезення матеріалів автотранспортом замість накладної застосовують товарно-транспортну накладну.

Замість первинних документів щодо витрати матеріалу можна використовувати картки обліку матеріалів. З цією метою представники цехів-одержувачів розписуються в отриманні матеріалів у самих картках, які стають у зв'язку із цим виправдувальними документами. При цьому в картках проставляють шифр виробничих витрат з метою подальшого угруповання записів за об'єктами калькуляції та статтями витрат. Таке суміщення витратних документів та карток обліку матеріалів зменшує обсяг облікової роботи та посилює контроль за дотриманням норм складських запасів.

На невеликих підприємствах відпуск матеріалів виробництва продукції та надання послуг здійснюється без оформлення спеціальними документами. Фактично витрачені матеріали за їхніми видами відображаються в актах або звітах про випуск та реалізацію готової продукції. Акти складаються, як правило, подекадно працівником підприємства, відповідальним за приймання, зберігання та реалізацію продукції. Після затвердження керівником підприємства акт є підставою для списання відповідних матеріалів.

У встановлені дні документи щодо приходу та витрати матеріалів здають у бухгалтерію ВАТ «Урюпинський МЕЗ» по реєстру приймання-здавання документів, складеному у двох примірниках: перший здається до бухгалтерії під розписку бухгалтера на другому примірнику, а другий залишається на складі.

2.3 Синтетичнийта аналітичний облік МПЗ уВАТ «Урюпінський МЕЗ»

Облік матеріалів у ВАТ «Урюпінський МЕЗ» ведеться на рахунку 10 «Матеріали».

Облік матеріалів складі й у бухгалтерії ВАТ «Урюпинський МЕЗ». Матеріальні цінності надходять до ВАТ «Урюпінський МЕЗ» від постачальників на підставі укладених договорів постачання. Постачальники тих матеріальних цінностей одночасно з відвантаженням продукції направляють покупцю супровідні документи (рахунки - фактури, накладні). Отримані цінності здаються складу уповноваженою особою чи представника відділу постачання (маркетингу) під розписку завідувача складом на супровідних документах. Із завідувачем складом (комірником) обов'язково має бути укладений типовий договір про повну матеріальну відповідальність. За відсутності посади завідувача складом його обов'язки можуть бути на будь-якого працівника організації за його згодою та з обов'язковим укладанням договору про матеріальну відповідальність. Від посади комірник може бути звільнений не тільки після суцільної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та передачі їх за актом.

При надходженні матеріалів від постачальників завідуючий складом перевіряє відповідність фактичної кількості даних супровідних документів постачальника. Якщо розбіжностей немає, то завідувач складом виписує прибуткові ордери (ф. № М - 4) на кількість надійшли матеріальних цінностей в одному примірнику на кожен вид матеріалів у день їх надходження. Бланки прибуткових ордерів видаються завідувачеві складом у заздалегідь пронумерованому вигляді. Можна надходити матеріальні цінності без виписки прибуткового ордера, якщо немає розбіжностей між фактично прийнятою кількістю матеріальних цінностей та кількістю, зазначеною у супровідних документах постачальника. У разі на документі постачальника завідувачем складом ставить штамп, у відбитку якого містяться самі реквізити, як у прибутковому ордері.

Подібні документи

Матеріальні запаси, їх класифікація, оцінка, інвентаризація та завдання обліку. Особливості нормативного регулювання бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів у Російській Федерації. Оцінка матеріально-виробничих запасів підприємства.

курсова робота , доданий 29.03.2016

Матеріально-виробничі запаси, їх поняття, класифікація та документальне оформлення руху. Облікова політика організації. Організація обліку матеріально-виробничих запасів у бухгалтерії. Аналіз матеріально-виробничих запасів складі.

курсова робота , доданий 29.11.2009

Поняття матеріально-виробничих запасів, їх класифікація, особливості обліку та надходження. Дослідження документального оформлення відпустки матеріально-виробничих запасів зі складу, порівняльний аналіз їх складського та бухгалтерського обліку.

дипломна робота , доданий 25.09.2009

Визначення змісту категорії матеріально-виробничих запасів, їх класифікація та порядок оцінки. Порядок обліку постачання та руху матеріалів. Аналіз організації бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів на прикладі ВАТ "МГЗК".

курсова робота , доданий 03.03.2011

Виробничі запаси. Загальні положення. Документальне оформлення руху матеріально-виробничих запасів Бухгалтерський облік і аудит. Нормативно-правове регулювання бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів.

дипломна робота , доданий 28.11.2006

Матеріально-виробничі запаси, класифікація, завдання бухгалтерського обліку, нормативно-правова база обліку. Документальне оформлення та облік надходження матеріально-виробничих запасів до ТОВ "Стройбат ПН". Аналіз стану та забезпеченості.

дипломна робота , доданий 21.03.2009

Матеріально-виробничі запаси, їх класифікація та оцінка. Особливості бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів у ВАТ "Лівенський завод протипожежного машинобудування", удосконалення контролю за ефективністю їх використання.

дипломна робота , доданий 11.08.2011

Теоретичні положення порядку оцінки та організації бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів. Розрахунок оптимальної величини матеріально-виробничих запасів у ТОВ "Авантаж". Визначення економічного розміру замовлення: модель Вілсон.

курсова робота , доданий 21.01.2014

Сутність, нормативне регулювання та проблеми оцінки матеріально-виробничих запасів у бухгалтерському обліку. Аналіз системи бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів у ТОВ "РегіонБудМонтаж". Контроль за виробничими ресурсами.

дипломна робота , доданий 21.06.2014

Матеріально-виробничі запаси, їх класифікація та оцінка. Значення та завдання бухгалтерського обліку запасів. Аналіз обліку та використання матеріальних ресурсів, розробка методичних рекомендацій щодо вдосконалення обліку на підприємстві ВАТ "ЛЗПМ".