Допомога по Теле2, тарифи, питання

Для здійснення основної діяльності крім приміщення та обладнання та інших основних засобів підприємству необхідно мати певні виробничі запаси.

Під виробничими запасами розуміють різні речові елементи виробництва, що використовуються як предмети праці у виробничому процесі. Вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість вартість виробленої продукції.

Для правильної організації обліку виробничих запасів важливого значення мають науково обгрунтована їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку. Залежно від тієї ролі, яку відіграють різноманітні виробничі запаси у процесі виробництва, робіт і послуг, вони поділяються на групи, зображені малюнку 2:

Рисунок 2 – Класифікація виробничих запасів

Сировина та основні матеріали - це предмети праці, у тому числі виготовляють продукт, вони утворюють матеріальну (речову) основу продукту. При цьому сировиною називають продукцію видобувної промисловості та сільського господарства (вугілля, руди, зерно, бавовну, худобу тощо), а матеріалами – продукцію обробної промисловості (чавун, сталь, алюміній тощо).

Допоміжні матеріали використовуються для впливу на сировину та основні матеріали та надання продукту певних споживчих властивостей (наприклад, лаки та фарби для автомобілів,) або для обслуговування та догляду за знаряддями праці та полегшення процесу виробництва (мастильні, обтиральні матеріали тощо).

Розподіл матеріалів на основні та допоміжні носить умовний характер і визначається особливостями технології та організації виробництва (наприклад, дошка в машинобудівній промисловості відноситься до групи допоміжних, а у будівельній – основних матеріалів).

Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби - предмети праці, що пройшли певні стадії обробки, що з боку виготовлення продукції і виконують роль основних матеріалів.

Поворотні відходи - залишки сировини та матеріалів, що утворюються в процесі їх переробки, але втратили повністю або частково споживчі властивості вихідної сировини та матеріалів (тирса, металеві стружки тощо).

Запасні частини служать для ремонту і заміни вузлів, що зношуються, і деталей машин і обладнання.

Інвентар, інструмент та господарське приладдя, обладнання, інструменти та інші засоби праці в межах ліміту часу використання, що діє, а також спецінструменти та пристосування, спеціальний одяг та взуття, тимчасові споруди та ін., які відносяться до категорії засобів праці, але в силу строку корисного використання та джерел придбання (за рахунок оборотних засобів організації) функціонують у складі коштів у обороті.

У самостійні групи виділено продукти праці як запасів готової продукції і на товарів, що підлягають продажу чи перепродажу без додаткової обробки.

Оцінка матеріально-виробничих запасів займає чільне місце у системі нормативного регулювання їхнього бухгалтерського обліку. Ці запаси приймаються до обліку фактичної собівартості, яка обчислюється залежно від способу придбання (отримання) даного майна.

При придбанні матеріально-виробничих запасів за плату в інших організацій фактичною собівартістю вважаються фактичні витрати на придбання за винятком податку на додану вартість та інших компенсованих податків відповідно до законодавства РФ.

Вказані фактичні витрати можуть включати: суми, що сплачуються постачальникам відповідно до договору; суми, які сплачуються іншим організаціям за інформаційно-консультаційні послуги, пов'язані з придбанням запасів; мита та інші платежі; податки, що не відшкодовуються у зв'язку з надходженням кожної одиниці запасів; винагороди, що сплачуються посередницьким (постачальним, зовнішньоекономічним тощо) організаціям; витрати на заготівлю та доставку матеріально-виробничих запасів до місця їх використання, включаючи витрати на страхування вантажів.

Такі витрати можуть включати комплекс витрат із заготівлі та транспортування запасів; за змістом заготівельно-складського апарату організації; витрати на доставку запасів до місця використання, якщо вони не включені в ціну запасів за договором постачання; витрати на оплату відсотків за комерційним кредитом (кредитом постачальників); витрати з оплати відсотків за позиковими коштами, пов'язаними з придбанням запасів, якщо вони вироблені до оприбуткування запасів складу;

витрати на доведення запасів до стану придатності до використання;

інші витрати на придбання МПЗ.

При виготовленні різних видів матеріально-виробничих запасів власними силами організацій фактична собівартість визначається розмірі фактичних витрат за виробництво відповідного виду продукції відповідно до чинним порядком формування собівартості.

При безоплатному одержанні матеріально-виробничих запасів у порядку дарування фактична собівартість визначається за їхньою ринковою вартістю на дату оприбуткування організацією-одержувачем.

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів, придбаних за договорами, які передбачають виконання зобов'язань (оплату) негрошовими коштами, визначається з вартості товарів (цінностей), переданих чи підлягають передачі організацією. Ця вартість встановлюється на основі ціни, за якою за порівнянних обставин організація зазвичай визначає вартість аналогічних товарів (цінностей).

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів, прийнятих до обліку в організації, не підлягає зміні, крім випадків, передбачених законодавством та чинним становищем ПБО 5/01. Наприклад, матеріально-виробничі запаси можуть бути переоцінені за ціною можливого продажу на кінець звітного року, якщо протягом року ціни ці запаси знизилися або вони частково втратили початкові якості або морально застаріли. При цьому на різницю в оцінці (ціна можливого продажу нижче за початкову вартість придбання) зменшуються резерви під зниження вартості матеріальних цінностей.

Матеріально-виробничі запаси, що не належать даній організації, але що знаходяться в її розпорядженні за договором із власником, показуються на позабалансових рахунках в оцінці за договором.

Контроль за станом виробничих запасів та раціональним їх використанням істотно впливає на рентабельність підприємства та його фінансове становище. Контроль за виконанням плану матеріально-технічного забезпечення за договорами, своєчасністю надходження та оприбуткування матеріалів здійснює відділ матеріально-технічного постачання. З цією метою у відділі ведуть відомості (машинограми) оперативного обліку виконання договорів постачання. Вони відзначають виконання умов договору про постачання за асортиментом матеріалів, їх кількості, ціні, термінів відвантаження та інших. Бухгалтерія здійснює контролю над організацією даного оперативного обліку.

Основним напрямом підвищення ефективності використання

виробничих запасів є використання ресурсозберігаючих, маловідходних і безвідходних технологій.

Раціональне використання запасів залежить також від повноти збору та використання відходів та обґрунтованої їх оцінки.

Для забезпечення безпеки матеріальних цінностей в організаціях не рідше одного разу на рік проводиться їхня інвентаризація. Інвентаризація виробничих запасів здійснюється не менше одного разу на рік перед складанням бухгалтерської звітності. Для контролю за збереженням виробничих запасів, умовами їх зберігання та станом складського обліку у міжінвентаризаційні періоди повинні проводитись систематичні перевірки та вибіркові інвентаризації матеріалів.

Під час здійснення інвентаризації враховуються специфічні особливості окремих видів матеріалів. Зокрема, малоцінні та швидкозношувані предмети, що знаходяться в експлуатації, інвентаризуються за місцем їх знаходження та особам, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться. По МШП, виданим на індивідуальне користування працівникам, допускається складання групових інвентаризаційних описів із зазначенням у яких відповідальних ці предмети осіб, у яких відкриті особисті картки, з розпискою в описи. На МШП, що стали непридатними і не списані, робоча інвентаризаційна комісія складає акт на їх списання із зазначенням часу експлуатації, причин непридатності, можливості використання цих предметів на господарські цілі.

Тара записується в опис за видами, цільовим призначенням та якісним станом (нова, що була у використанні, потребує ремонту тощо). На тару, що у непридатність, складається акт списання із зазначенням причин непридатності та осіб, відповідальних за тару.

Окремі описи складаються на матеріали, що знаходяться у дорозі, на відповідальному зберіганні на складах інших підприємств, що зазнали псування, непотрібні, неліквідні, а також на надійшли або відпущені під час інвентаризації.

Описи підписуються всіма членами комісії та матеріально відповідальними особами, які підтверджують, що всі матеріали перевірені у їх присутності та претензій до членів комісії вони не мають.

Дані інвентаризаційних описів використовуються для складання значень, в яких фактичні дані описів зіставляються з обліковими даними. При виявленні нестач чи надлишків матеріально відповідальних особи мають дати їм відповідні пояснення. Комісія встановлює характер, причини, винуватців виявлених розбіжностей чи псування матеріалів та визначає порядок регулювання різниць та відшкодування втрат.

Аналізуючи класифікацію, оцінку та контроль матеріально-виробничих запасів можна зробити висновки про те, що для правильної організації обліку виробничих запасів, велике значення мають науково обґрунтована їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку. Оцінка матеріально-виробничих запасів завжди їх придбання здійснюється за фактичними витратами, сукупність яких утворює фактичну собівартість придбання.

ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОЦІНКА МАТЕРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Поняття матеріально-виробничих запасів

Фактична собівартістьвиробничих запасів, отриманих організацією за договором дарування (безоплатно), визначається виходячи з їхньої поточної ринкової вартості на дату оприбуткування, а виробничих запасів, отриманих за договорами, що передбачають виконання зобов'язань (оплату) негрошовими коштами, – виходячи з вартості майна, переданого або такого, що підлягає передачі організацією. Вартість майна, переданого чи підлягає передачі організацією, встановлюється виходячи з ціни, за якою за порівнянних обставин зазвичай організація визначає вартість аналогічного майна.

Оцінка виробничих запасів, вартість яких при придбанні визначено в іноземній валюті, проводиться в рублях шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом Центрального банку Російської Федерації, що діє на дату прийняття до бухгалтерського обліку запасів за договором.

Виробничі запаси, що не належать організації, але які перебувають у її користуванні чи розпорядженні відповідно до умов договору, приймаються до бухгалтерського обліку на позабалансові рахунки в оцінці, передбаченій у договорі.

При відпустці виробничих запасів у виробництво та іншому їх вибутті оцінка даних запасів може здійснюватися одним із таких способів:

-По собівартості кожної одиниці;

-за середньою собівартістю;

-По собівартості перших за часом придбань запасів (спосіб ФІФО);

-По собівартості останніх за часом придбань запасів (спосіб ЛІФО).

Застосування однієї з перерахованих методів за конкретним найменуванням визначається облікової політики організації та проводиться протягом звітного року.

за собівартості кожної одиниціоцінюють виробничі запаси, використовувані організацією особливому порядку (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені тощо.), чи запаси, які можуть звичайним чином заміняти друг друга. Наприклад, на переробних підприємствах визначають собівартість кожного виду переробленої худоби (великої рогатої худоби, дрібної рогатої худоби, свиней).

Середня собівартістьвизначається за кожним видом (групою) запасів шляхом розподілу загальної собівартості виду (групи) запасів на їх кількість, що відповідно складаються з собівартості та кількості залишку запасів на початок місяця і надійшли цього місяця.

Цей спосіб оцінки матеріальних ресурсів є традиційним для вітчизняної облікової практики. Протягом звітного місяця матеріальні ресурси списують на виробництво, як правило, за обліковими цінами, а наприкінці місяця – відповідну частку відхилень фактичної собівартості матеріальних ресурсів вартості їх за обліковими цінами.

При способі ФІФОзастосовують правило: перша партія на прихід - перша у витрату. Це означає, що, незалежно від того, яка партія матеріалів відпущена у виробництво, спочатку списують матеріали за ціною (собівартістю) першої закупленої партії, потім за ціною другої партії тощо в порядку черговості, доки не буде отримано загальну витрату матеріалів за місяць.

При способі ЛІФОзастосовують інше правило: остання партія на прихід - перша у витрату (спочатку списуються матеріали за собівартістю останньої партії, потім за собівартістю попередньої і т. д.).

Практична частина.

1. Дати визначення матеріально-виробничих запасів?

2. На які групи діляться матеріально-виробничі запаси?

3. Що означають способи ФІФО та ЛІФО?

Матеріально-виробничі запаси (МПЗ)– у широкому розумінні це предмети праці, які матеріально складають основу виробленого продукту і входять у собівартість продукції, робіт і послуг повністю після попередньої обробки одному виробничому циклі.

В окремих галузях промисловості, наприклад у м'ясній, їхня питома вага у собівартості продукції досягає 95%. Однак є матеріальні цінності (лаки, фарби, розчинники та ін), які лише змінюють свою форму у виробничому процесі, надаючи більш досконалий вид продукції, що виготовляється. Інші, навпаки, сприяють більш чіткій постановці самого виробничого процесу, але не входять до складу продукції, виконаних робіт чи послуг. До них відносяться прес-форми, інструмент та ін, що утворюють велику групу виробничих запасів, - інвентар та господарське приладдя. Нарешті, розрізняють такі матеріальні цінності (запасні частини), які безпосередньо входять у вироби, не піддаючись ніякої обробки.

Починаючи з бухгалтерської звітності за 2002 р. до складу МПЗ підлягають також включенню з метою бухгалтерського обліку активи, призначені для продажу, включаючи готову продукцію та товари. Цей перелік доповнюють активи у матеріальній формі, які використовуються для управлінських потреб організації (папір, калькулятори та інші пристрої з терміном користування до 12 місяців після звітної дати). Зрештою, починаючи з бухгалтерської звітності за 2003 р. до складу МПЗ включено кошти спеціального призначення.

Такий підхід до складу МПЗ вимагає розробки та застосування додаткових аналітичних процедур, що забезпечують чітку постановку обліку цих запасів у процесі здійснення поточного контролю за їх наявністю, рухом та безпекою.

Розроблені відповідні аналітичні процедури повинні бути складовою різних організаційно-розпорядчих документів компанії (інструкції, внутрішні правила тощо), що забезпечують створення нормальних умов для належної постановки обліку та внутрішнього контролю за використанням МПЗ.

У зв'язку з тим, що номенклатура врахованих МПЗ у низці організацій досягає кількох тисяч найменувань, їх облік є досить складним та трудомістким. Особливу складність представляють оперативний облік та контроль за використанням матеріалів у виробництві. У реалізації значної ролі грає класифікація МПЗ, що здійснюється за такими ознаками.

• 1. Економічний зміст. Виділяються такі групи, дозволяють визначити місце цих запасів у виробничому процесі:
  • сировину та основні матеріали;
  • допоміжні матеріали;
  • покупні напівфабрикати;
  • комплектуючі вироби;
  • зворотні відходи;
  • паливо;
  • тара та тарні матеріали;
  • інвентар та господарське приладдя;
  • засоби спеціального призначення.

Найбільш значна група – сировина та основні матеріали.

Сировина є початковим продуктом, що не піддавався первинній обробці. До нього відносяться сільськогосподарська продукція (молоко, насіння соняшнику, цукрові буряки та ін.) та продукція галузей добувної промисловості (руда, вугілля, газ та ін.).

Основні матеріали – продукти обробної промисловості, одержувані у процесі обробки вихідної сировини (метал, соняшникова олія, цукор тощо).

Напівфабрикати покупні або власного виробництва (чавун, пряжа та ін.) – це також матеріали, що зазнали певної обробки, але не втілилися ще в готову продукцію. Їхня питома вага у складі виробничих запасів визначається рівнем спеціалізації та кооперування виробництва.

Допоміжні матеріали служать надання певних якостей новому продукту (фарби в машинобудуванні, лаки в меблевій промисловості та ін.). Можуть застосовуватися з метою забезпечення нормальних умов процесу виробництва (опалення, освітлення), утримання в порядку та обслуговування виробничого обладнання (мастильні та обтиральні матеріали) тощо. У різних галузях промисловості залежно від виконуваної ролі та витрати одні й самі матеріали розглядаються як основні або як допоміжні. Наприклад, шкіра у взуттєвому виробництві є основним матеріалом, а під час виробництва іграшок – допоміжним. У той самий час у окремих галузях хімічної промисловості такий розподіл матеріалів взагалі має умовний характер.

Поворотні відходи, – матеріали, що залишилися після використання, у які втрачали повністю або частково свої вихідні споживчі якості (клапті тканин у швейній промисловості, обрізки металу в машинобудуванні тощо).

Паливо як вид виробничих запасів використовується для технологічних цілей як рухову енергію або на господарські потреби. При цьому не має жодного значення, в якому вигляді воно споживається: тверде, рідке або газоподібне.

Тара та тарні матеріали до виробничого процесу виготовлення продукції не мають жодного відношення, але, сприяючи збереженню матеріалів при зберіганні та транспортуванні, забезпечують більш високі якісні характеристики сировини та матеріалів у процесі їх використання, а також готової продукції під час її продажу.

Запасні частини призначені для ремонту і заміни вузлів і деталей активної частини основних засобів, що зносилися, - машин і обладнання.

Інвентар , інструменти, господарське приладдя, як і запасні частини, швидше розглядаються не як предмети, бо як засоби праці. Це визначає особливості як організації їх обліку у процесі заготівлі та постановки на баланс, а й погашення первісної вартості.

Засоби спеціального призначення включають великий перелік оборотних активів, що належать до МПЗ. Їх перелік складається із спеціального інструменту, різноманітних спеціальних пристосувань, спеціального обладнання та спеціального одягу. Причому якщо частина з них (крім спеціального одягу) переважно характерна для застосування в організаціях машинобудівного комплексу, то спеціальний одяг має загальногалузевий характер.

• 2. Фізико-хімічний склад - Тверді (вугілля, метал), рідкі (фарба, пальне), газоподібні (газ), м'які (тканина, шкіра, гума).
• 3. Технічний зміст. В основу технічної класифікації виробничих запасів покладено їхню номенклатуру – систематизований перелік матеріальних цінностей, що розробляється підприємством, виходячи з галузевих особливостей та практики їх обліку. У ній передбачені групи, у межах яких вказуються окремі найменування матеріалів за марками, сортами, розмірами, під певним кодом (шифром) та у відповідній одиниці виміру.

Схематично розглянута класифікація МПЗ представлена ​​рис. 5.1.

Код конкретного найменування матеріалів є його номенклатурний номер. Він присвоюється при прийнятті даного матеріалу до обліку та складається з семи чи восьми цифр: перші дві – синтетичний рахунок, третя – субрахунок, наступні одна чи дві – група матеріалів. Інші дві чи три цифри розкривають додаткові ознаки, характеристики цього виду матеріалів. Наприклад, номенклатурний номер 10101122 означає: 10 – синтетичний рахунок "Матеріали" субрахунок 1 "Сировина та матеріали", 01 – група "чорні метали", 12 – "сталь кругла", 2 – діаметр 2 мм. Номенклатурні номери вказуються у всіх первинних документах щодо приходу та витрати матеріалів. Кодування створює основу автоматизації обліку матеріалів.

Якщо в номенклатурі вказується ціна за одиницю, такі класифікатори називаються номенклатурою-цінником.

Значимість МПЗ у формуванні поточних витрат з випуску продукції, їхня висока ліквідність та інші відмітні ознаки (велика номенклатура, природне спад тощо.) пред'являють жорсткі вимоги до змісту облікової політики у процесі їх використання, а кінцевому підсумку – і до бухгалтерської звітності.

Рис. 5.1.

Як мінімум облікова політика має містити таку інформацію:

• застосовувані методи оцінки;
• можливі наслідки змін застосовуваних методів;
• вплив окремих ситуацій (у разі перевищення фактичної собівартості придбаних запасів над ціною можливої ​​реалізації або зменшення продажних цін, морального старіння тощо) на фінансові результати організації;
• вартість переданих у заставу матеріальних цінностей.

Оцінка придбаних МПЗ здійснюється методами

твердих облікових цін та фактичної собівартості.

Твердий обліковий ланцюг може включати договірну ціну постачальника, що з відпускної ціни з урахуванням певного рівня рентабельності. Подальші витрати на заготівлю залежать від виду франко (від тал. franco - Вільний). З наступним іменником "франко" означає, на якій стадії заготівлі МПЗ постачальник бере на себе певну частину витрат на їх транспортування або навантаження. Отже, покупець звільняється від їх відшкодування, оскільки вони вже враховані в середньому у договірній ціні поставки.

Розрізняють кілька видів франків. Так, на умовах "франко-склад постачальника" витрати на навантаження, транспортування та вивантаження матеріалів від постачальника до споживача відносяться за рахунок останнього. Це має місце у випадках, коли він вивозить вантаж від постачальника своїм транспортом або компенсує витрати транспортної організації. У той же час, коли в договорі передбачено придбання матеріалів на умовах "франко-станція (пристань, порт) відправлення", витрати на доставку вантажу до пункту відправлення несе постачальник і, отже, вони в середньому враховані в ціні договору. Решту витрат несе споживач.

За такої організації поточного обліку заготівлі як тверді облікові ціни застосовуються середні покупні ціни.

Застосування покупних чи облікових цін припустимо з невідфактурованих поставок, тобто. надходження виробничих запасів від постачальника до пред'явлення їм розрахункового документа на оплату. Оприбуткування запасів за вказаними цінами відображається в обліку без виділення суми ПДВ. Вона буде врахована лише тоді, коли покупець отримає розрахункові документи. Після цього робиться сторнувальний запис на вартість раніше надійшли матеріальних цінностей. Потім складається новий запис, що відповідає сумам пред'явленого до оплати рахунку, у тому числі із зазначенням ПДВ. Ця процедура виконується наприкінці місяця.

Не надійшли до кінця місяця матеріали, вартість яких покупець сплатив і, отже, право власності на які перейшло до нього, розглядаються в обліку як матеріальні цінності, що перебувають у дорозі. Вони приймаються до обліку з метою відображення у балансі всієї сукупності матеріальних ресурсів, куди поширюється право власності підприємства. У наступному звітному місяці, якщо матеріали надійдуть, вони припадають за фактичною кількістю, тобто. у такому самому порядку, як і ситуації з невідфактурованими поставками.

Транспортно-заготівельні та інші витрати на придбання враховуються споживачем однією аналітичному рахунку однойменного назви. Таким чином, облік транспортно-заготівельних витрат відповідно до облікової політики організації може здійснюватися безпосередньо на рахунках 15 "Заготівля та придбання матеріальних цінностей" та 10 "Матеріали".

Прикладна номенклатура транспортно-заготівельних витрат включає наступні статті:

• витрати на транспортування (у сумі тарифів на перевезення матеріалів окремими видами транспорту):
• начіпки постачальницьких організацій (винагороди посередницьким організаціям, а також націнки та надбавки, що встановлюються постачальниками до ціни матеріалів, що відпускаються):
• митні платежі (непрямі податки імпортовані МПЗ);
• плата за зберігання матеріалів у формі оплати витрат за утримання спеціальних заготівельних контор, складів та агенцій у місцях їх заготівлі;
• витрати на відрядження працівників, пов'язані з заготівлею і придбанням матеріалів;
• витрати на тарі, оплачені організацією понад вартість придбаних матеріалів від постачальників;
• недостача та псування матеріалів у дорозі в межах норм природних втрат, доставлених транспортом організації-покупця;
• утримання заготівельно-складського апарату (витрати на оплату праці працівників даного апарату, включаючи суми страхових внесків);
• інші витрати, що включаються у фактичну собівартість матеріалів, що заготовлюються.

Додавання транспортно-заготівельних витрат до вартості матеріалів за твердими (договірними) цінами формує фактичну собівартість заготовлених матеріалів.

Якщо як тверді облікові ціни споживач обрав як варіант облікової політики планову собівартість матеріалів, то надходження запасів у поточному обліку відбивається на кожному аналітичному рахунку за зазначеною вище собівартістю з відображенням різниці ("+" – перевитрата або "–" – економія) між плановою і фактичною собівартістю на аналітичному рахунку "Відхилення фактичної собівартості від планової".

Застосування жорстких облікових цін полегшує постановку поточного обліку руху виробничих запасів. Особливо це важливо для середніх та великих підприємств із великою номенклатурою матеріалів та реальним відставанням у часі руху цих запасів від їх документального оформлення. Разом про те вимоги ринкової економіки, особливо у її становлення, роблять проблематичним застосування твердих облікових цін.

У найзагальнішому вигляді формування фактичної собівартості запасів складається:

• 1) із договірної, біржової або вільної відпускної ціни, зазначеної у рахунку-фактурі за вирахуванням передбачених знижок. Це фактурна вартість постачальника з урахуванням різних націнок (надбавок), комісійної винагороди, сплаченої посередницьким фірмам, вартість послуг товарних бірж, мит:
• 2) вартості фрахту, включаючи витрати на страхування, навантаження та розвантаження на спадах, витрати на відрядження працівників з безпосереднього заготівлі матеріалів, а також нестачі матеріалів у дорозі в межах норм природних втрат;
• 3) різних тарифів та податків (крім ПДВ та інших відшкодованих податків).

Фактурна вартість МПЗ є визначальною частиною фактичної собівартості у процесі їх покупки. Надалі вона збільшується на суму різних інформаційних та консультаційних послуг, мит та зборів, комісійної винагороди посередницьким організаціям, а також невідшкодованих податків. У фактичну собівартість включаються також витрати з заготівлі та доставки матеріалів, змісту заготівельно-складського апарату організації, транспортні витрати (якщо вони не включені в ціну договору), витрати на оплату відсотків за комерційний кредит, наданий постачальниками, та інші витрати.

Матеріальні цінності, отримані безоплатно з інших організацій, приймаються до обліку у фактичної оцінці, що формує ринкову ціну.

Запаси, що купуються в порядку товарообмінної операції, на дату оприбуткування враховуються з урахуванням вартості майна, що обмінюється, за якою воно було відображено в балансі у цієї організації.

Морально застарілі МПЗ з 1 січня 2002 р. повинні відображатися в балансі за мінусом резерву йод зниження їх вартості.

Матеріали, що не належать організації, але які перебувають у її користуванні чи розпорядженні відповідно до умов договору, враховуються за балансом в оцінці, передбаченій у договорі.

У тому випадку, коли товарно-матеріальні цінності придбані в іноземній валюті, оцінка їх проводиться в рублях шляхом перерахунку даної валюти за курсом Банку Росії, що діє на дату прийняття на баланс цих цінностей за договором

Потерн за тими МПЗ, за якими ціна протягом звітного року знизилася і виявилася меншою за ціну придбання (заготівлі) або які морально застаріли або частково втратили свої початкові фізико-хімічні властивості, відносяться на фінансові результати підприємства.

Якщо організація застосовує жорсткі облікові ціни, то процесі списання матеріалів на виробничі та інші цілі виникає необхідність доведення їх до фактичної собівартості. Ця процедура реалізується складанням наприкінці місяця спеціального розрахунку суми відхилень, що відноситься до вартості витрачених матеріалів. Спочатку обчислюють відсоток відхилень шляхом віднесення суми транспортних витрат або суми відхилень ("+" – перевитрати, "-" – економія) на початок звітного періоду з урахуванням надходження за цей період до договірної ціни (планової собівартості за ті ж періоди). Обчислений таким шляхом відсоток множиться на суму витрачених матеріалів за договірною ціною або плановою собівартістю у звітному періоді.

Інфляційні процеси не дозволяють організації розглядати метод оцінки МПЗ за жорсткими обліковими цінами як визначальний варіант облікової політики.

При відпустці МПЗ у виробництво та інших випадках їх вибуття рекомендуються такі методи їх оцінки:

• за собівартістю кожної одиниці (specific identification method);
• за середньою собівартістю (average cost), частіше за середньозваженою (weighted average cost),
• за собівартістю перших за часом придбання МПЗ - метод ФІФО (First in – 1).

Протягом звітного року за кожною групою (видом) МПЗ як елемент облікової політики може застосовуватися один із перерахованих вище методів оцінки.

Застосування способу по собівартості кожної одиниці має місце за тими МПЗ, які мають строго певні індивідуальні ознаки (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені і т.п.).

Характеристика інших рекомендованих методів оцінки виробничих запасів у поточному обліку наведено у табл. 5.1. Як бачимо, кінцевий залишок матеріалів, обчислений у твердих облікових цінах, не відрізняється від їхнього результату, отриманого із застосуванням методу середньозваженої собівартості. Такий збіг не є суто механічним. Швидше воно відображає загальну тенденцію, властиву зазначеним методам, найменше орієнтованим на гнучкість, характерну для інших методів оцінки.

Метод ФІФО (перше надходження – перша відпустка) при списанні матеріалів орієнтовано ціну першого придбання. У загальноприйнятому розумінні застосування його переважно в ситуації, коли ланцюги до кінця звітного періоду падають і для споживача доцільнішим є включення в собівартість продукції матеріалів по першому ланцюзі, більш високої. Отже, початкові вищі витрати та їх заготівлі перекладаються па споживача, а балансі запаси враховуються в оцінці на дату його складання, чим підтверджується один з визначальних принципів ринкової економіки принцип реальності оцінки окремих видів майна. Метод ФІФО застосовний на підприємствах будь-якої організаційно-правової форми, оскільки в основі його лежить облік руху варт МПЗ, а не фізичний їх рух у натуральних показниках за термінами надходження.

ПРИКЛАД 5.1

В організації прийнято метод оцінки за середньозваженою собівартістю. У звітному періоді надійшли дві партії матеріалів однієї й тієї ж найменування, але за різними цінами (табл. 5.2). Протягом місяця одна партія повністю спрямована у виробництво. Друга партія надійшла після відпустки у виробництво першої партії.

Таблиця 5.1

Методи оцінки виробничих запасів

Примітки:

* 180 руб. × 8,33% = 15 руб.; 8,33% - x (Руб.);

• 100% - 660 руб.;
• 660 руб. × 8,33% = 580 кг

** 180 руб. × 8.33% = 15 руб. або

• 20 + 30 + 20 - 55 = 15 руб.; 8,33% - х (Руб.);
• 100% - 660 руб.

Таблиця 5.2

Рух партій матеріалів організації

Списання матеріалів з їхньої собівартості на 20 березня позначиться на обліку у сумі 5000 крб. У разі, якщо витрата оцінити але середньозваженої собівартості з розрахунку протягом місяця, сума витрати матеріалів, спрямовану виробництво, становитиме 5250 крб. ((10500: 100) × 50).

При використанні методу ФІФО сума витрати буде така сама, як і при списанні матеріалів за собівартістю, - 5000 руб. ((5000: 50) × 50).

У країнах із розвиненою ринковою економікою при списанні матеріалів використовується ще метод НІФО , за яким у витрати включається собівартість не останньої покупки, а наступної за датою останнього придбання. Іншими словами, при даному методі наступна партія на прихід відноситься першою на собівартість продукції, що виготовляється. Так, якщо ланцюга за одиницю конкретного матеріалу на дату останньої купівлі становила 12 руб., але в дату його відпустки у виробництво вона піднялася над ринком до 14 крб., то собівартість виготовленої продукції матеріал буде включено за ціною 14 крб. за одиницю.

Кожен із розглянутих методів оцінки МПЗ має свої переваги та недоліки. Вибір методу визначається сто впливом на валюту балансу (виходячи з принципу його реальності), звіт про фінансові результати (у частині формування фінансового результату), податкові платежі (перш за все на податок на прибуток) та рішення, що приймаються адміністрацією (у частині стратегії розвитку). У зв'язку з цим щодо облікової політики поруч із вибором відповідного методу оцінки МПЗ не менше, а то й більше значення набуває облік наслідків зміни окремих методів оцінки.

Для малих підприємств більш переважний метод оцінки за середньою (середньозваженою) собівартістю, згідно з яким кожна одиниця (вид, група) МПЗ, списана на виробництво або решта, оцінюється за вартістю, отриманою, як уже зазначалося, шляхом розподілу суми залишку і приходу на їхня кількість. Тим самим визнається, що простота розрахунку за умов малого підприємства сприймається як основне достоїнство.

Використання комп'ютерних технологій при великій номенклатурі та надходженні МПЗ від різних постачальників та за різними цінами дозволяє значно знизити трудомісткість обчислення їхньої собівартості при відпустці у виробництво.

У той самий час слід враховувати, що з застосуванні однієї й тієї ж методу оцінки списання таких запасів може бути отриманий різний кінцевий результат, якщо вихідною базою розрахунку було структурний підрозділ чи підприємство у цілому. Такий підхід важливо враховувати з метою фінансового та управлінського обліку. Необхідність у такому поділі існує середніх і великих підприємствах, де запаси розподілені за кількома складами та його облік ведеться загалом підприємству. Для цілей фінансового обліку списання собівартості доцільно вести по кожному структурному підрозділу, представленому як самостійну юридичну особу та провідному відокремлений бухгалтерський облік.

Завданнями обліку МПЗє:

• повне та своєчасне обчислення фактичної собівартості матеріалів, що заготовлюються;
• контроль за їх безпекою;
• правильне документальне оформлення операцій з руху матеріальних цінностей,
• забезпечення адміністрації та структурних підрозділів підприємства необхідною інформацією в реальному режимі часу з метою визначення моменту видачі замовлень на придбання найбільш вигідного розміру закуповуваної партії товарно-матеріальних цінностей;
• попередній, поточний та наступний контроль за їх придбанням та використанням у розрізі структурних підрозділів, видів виробленої продукції, виконуваних робіт або послуг, за дотриманням чинних норм і нормативів;
• виявлення залежали і не використовуються товарно-матеріальних цінностей;
• чітка організація складського та ваговимірювального господарства;
• належний контроль за роботою посадових осіб (експедиторів, завідувачів складів та ін), що стосуються придбання, приймання та відпуску матеріалів. Із зазначеними особами адміністрація має укласти договори про повну матеріальну відповідальність;
• пошук різних шляхів залучення до господарського обороту неходових та залежали товарно-матеріальних цінностей або їх продажу. Відповідно до чинного законодавства ці цінності повинні братися до обліку за ринковими цінами.

У країнах із розвиненою ринковою економікою жодна із зазначених завдань не є пріоритетною. Їх основною метою обліку таких запасів є найточніше обчислення прибутку. Тим самим визнається, що облік виробничих запасів має бути підпорядкований досягненню кінцевої мети діяльності підприємства.

Матеріально-виробничі запаси - різні речові елементи виробництва, які використовуються як предмети праці у виробничому циклі та повністю переносять свою вартість на вартість виробничої продукції.

Основні завдання обліку виробничих запасів - контролю над збереженням цінностей, відповідністю складських запасів нормативам, виконанням планів постачання матеріалів, дотриманням норм виробничого споживання; виявлення фактичних витрат, пов'язаних із заготівлею матеріалів; правильний розподіл вартості витрачених у виробництві матеріалів з об'єктів калькуляції.

Облік виробничих запасів ведеться у порядку, встановленому Положенням з ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності в Російській Федерації, затвердженим Наказом Міністерства фінансів Росії від 29.07.1998 № 34н, Положенням з бухгалтерського обліку "Облік матеріально-виробничих запасів" (ПБУ 5/01), і навіть Інструкцією із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарську діяльність організацій, затвердженої Наказом Мінфіну Росії від 31.10.2000 № 94н.

Відповідно до ПБО 5/01 матеріально-виробничі запаси визначаються як частина майна, призначена для використання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, що використовується для управління організацією; призначена для продажу.

Готова продукція визначається як частина матеріально-виробничих запасів, призначена на продаж. Вона є кінцевим продуктом виробничого процесу: закінчена її обробка та комплектація, технічні та якісні характеристики відповідають умовам договору та вимогам стандартів, встановлених законодавством Російської Федерації.

Товари - частина матеріально-виробничих запасів, придбана із боку та призначена на продаж (перепродажу) без додаткової обробки.

Таким чином, ПБО 5/01 регулює майже повністю облік оборотних матеріальних активів, поєднуючи їх поняттям матеріально-виробничих запасів.

Матеріально-виробничі запаси стають придатними для продажу на бік після їх обробки або іншого застосування у виробничому процесі та в управлінні організацією. Як правило, такі матеріальні цінності можуть застосовуватись лише один раз.

Матеріально-виробничі запаси умовно можна об'єднати у шість основних класифікаційних груп:

• 1) сировину та матеріали - для обліку сировини, основних та допоміжних матеріалів, покупних комплектуючих виробів напівфабрикатів, тари та тарних матеріалів, добрив, медикаментів, інших матеріальних цінностей, включаючи матеріали, передані для переробки сторонніми організаціями;
• 2) паливо – для обліку твердого палива, нафтопродуктів, мастильних матеріалів, газоподібного палива у ємностях, інших видів енергетичних матеріалів;
• 3) запасні частини - для обліку деталей, вузлів та агрегатів, що використовуються для ремонту всіх видів машин, обладнання та приладів, включаючи обмінний фонд агрегатів та вузлів на спеціалізованих ремонтних підприємствах, автомобільну гуму та інші цінності;
• 4) інвентар та господарське приладдя - для обліку матеріальних об'єктів багаторазового користування, які за ознаками суттєвості недоцільно враховувати у складі основних засобів організації: дрібний інструмент та інвентар, спецодяг, дрібні меблі та господарське приладдя, малоцінне конторське обладнання тощо;
• 5) тара та тарні матеріали - предмети, що використовуються для пакування, транспортування, зберігання різних матеріалів та продукції (ящики, коробки, мішки тощо);
• 6) будівельні матеріали - матеріали, що використовуються в процесі будівельних та монтажних робіт (цегла, цемент, пісок, фарби тощо).
• 7) зворотні матеріали (відходи) виробництва - це залишки сировини та матеріалів, що утворилися в процесі їх переробки в готову продукцію, що втратили повністю або частково споживчі властивості вихідної сировини.

Одиниця бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів вибирається організацією самостійно таким чином, щоб забезпечити формування повної та достовірної інформації про ці запаси, а також належний контроль за їх наявністю та рухом. Залежно від характеру матеріально-виробничих запасів, порядку їх придбання та використання одиницею матеріально-виробничих запасів то, можливо номенклатурний номер, партія, однорідна група тощо.

Відповідно до методичних вказівок з бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів, МПЗ приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Фактичною собівартістю матеріально-виробничих запасів, придбаних за плату, визнається сума фактичних витрат організації для придбання, крім податку додану вартість та інших відшкодованих податків (крім випадків, передбачених законодавством РФ).

ПБО 5/01 визначає, що фактичні витрати на придбання матеріалів відносяться:

• - суми, що сплачуються, відповідно до договору постачальнику, продавця цінностей;
• - суми, що сплачуються організаціями за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів;
• - Мита та інші аналогічні платежі;
• - Податки, що не відшкодовуються, сплачувані у зв'язку з придбанням одиниці матеріально-виробничих запасів;
• - винагороди, сплачувані посередницької організації, якою придбано матеріально-виробничі запасы;
• - витрати на заготівлі та доставці матеріально-виробничих запасів до місця їх використання: на оплату транспортних послуг; на страхування; на утримання заготівельно-складського персоналу організації; відсотки за комерційний кредит

Дані витрати включають, зокрема, витрати на заготівлю та доставку матеріально-виробничих запасів, витрати на утримання заготівельно-складського апарату організації, витрати на послуги транспорту з доставки матеріально-виробничих запасів до місця їх використання, якщо вони не включені в ціну на запаси, встановлену договором, витрати на оплату відсотків за кредитами постачальників (комерційний кредит) тощо. Витрати. До складу даних витрат організації можуть також відносити витрати з оплати відсотків за позиковими коштами, якщо вони пов'язані з придбанням запасів і вироблені до дати оприбуткування матеріально-виробничих запасів на складах організації;

Інші витрати безпосередньо пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів.

Не включаються до фактичних витрат на придбання матеріально-виробничих запасів загальногосподарські та інші аналогічні витрати, крім випадків, коли вони безпосередньо пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів.

У фактичну собівартість можуть бути включені витрати з доведення матеріально-виробничих запасів до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях (вартість операцій з доопрацювання та поліпшення технічних характеристик запасів, не пов'язаних із виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг).

Матеріально-виробничі запаси відбиваються на рахунках бухгалтерського обліку у грошової оцінці, що ускладнюється з недостатнім розвитком ринкових відносин. Ринкові ціни схильні до коливань, вони «плавають», змінюються, отже, змінюється і вартість виробничих запасів, що позначається на величині показників собівартості та прибутку в поточній оцінці.

Оцінка матеріально-виробничих запасів може проводитися: за фактичною собівартістю купівлі, що визначається як середня зависла величина; за покупними цінами; за обліковими цінами із визначенням відхилень останніх від фактичної собівартості покупок; за ринковими цінами, що склалися на звітну дату. У вітчизняному бухгалтерському обліку переважно застосовують оцінку фактичної собівартості, яка відбиває реальні витрати підприємства для придбання запасів.

Методика обліку дозволяє застосовувати різні методи оцінки матеріальних цінностей і відображати в бухгалтерському балансі втрати підприємства, викликані змінами ринкових цін на наявні матеріально-виробничі запаси.

Фактична заготівельна собівартість що надходять підприємство матеріальних цінностей складається з фактурної вартості, сплаченої постачальнику для придбання, і транспортно-заготівельних витрат. Транспортно-заготівельні витрати змінюються залежно від розміру партії вантажу, географії постачальників, виду транспорту, способу навантаження та інших факторів. Фактурна вартість матеріальних цінностей також змінюється. Тому на практиці фактична заготівельна собівартість визначається як середня виважена (СФС) по всіх партіях, що надійшли, з урахуванням фактичних умов постачання за звітний період за формулою:

СФС = (С + Сз) / (К + Кз),

Де: С - фактична собівартість залишку матеріальних ресурсів початку місяця;

Сз - фактична собівартість матеріальних ресурсів, заготовлених у звітному місяці;

Ко - кількість матеріальних ресурсів початку місяця;

Кз – кількість матеріальних ресурсів, заготовлених протягом місяця.

Визначення «покупних цін» неоднозначне. Це можуть бути договірні ціни зі знижками та надбавками. До покупних цін можна віднести і фактурні ціни, що визначаються за договором із включенням вартості різних додаткових послуг, транспортних витрат.

Облікові ціни застосовують для полегшення та спрощення технічної процедури оцінки матеріальних цінностей. На кожен вид матеріально-виробничих запасів, що реєструються в номенклатурі цінника, розраховується облікова ціна для поточної оцінки їхнього руху. Фактична собівартість матеріальних цінностей на звітну дату визначається за обліковими цінами, скоригованими на відсоток відхилення фактичних витрат на їх заготівлю та придбання від вартості цих цінностей за обліковими цінами.

Облікові ціни необхідно періодично переглядати, щоб вони наскільки можна відображали дійсну вартість матеріально-виробничих запасів. У разі інфляції переглядати облікові ціни слід кілька разів на рік. У всіх випадках такі перегляди потрібно проводити на 1 число чергового місяця або кварталу.

Для визначення фактичної собівартості тих матеріальних цінностей під час передачі в виробництво необхідно визначити відхилення фактичної собівартості від своїх вартості за обліковими цінами. Це відхилення показується за окремими групами запасів матеріалів. Виняток лише становлять дорогі та особливо дефіцитні матеріали, що використовуються в обмеженому асортименті; у цьому випадку облік відхилень необхідно вести за окремими видами запасів із віднесенням їх безпосередньо на собівартість продукції.

Суми відхилень визначають за групами (видами) матеріальних запасів шляхом зіставлення фактичної собівартості надійшли протягом місяця запасів та його залишку початку місяця зі своїми вартістю за обліковими цінами.

Для розрахунку фактичної собівартості матеріалів, відпущених зі складу у виробництво, визначають середній відсоток відхилень. Потім розраховується абсолютна сума відхилень.

Середній відсоток відхилень розраховується за такою формулою:

Н порівн. = (Про + Т про.) : (Про з. + Т з.) х 100% ,

Про о - початкове сальдо відхилень

Т о. - поточне надходження відхилень

О з - початкове сальдо запасів

Т з - поточне надходження запасів

Абсолютну суму відхилень знаходять за такою формулою:

АБ = Н ср х З пр,

З пр - вартість запасів, відпущених у виробництво за обліковими цінами.

ФІФО – метод оцінки матеріальних цінностей за їх первісною вартістю. У ньому застосовується правило: перша партія прихід - перша у витрату», тобто. витрата матеріальних цінностей оцінюється за вартістю їх придбання у певній послідовності: спочатку списується у витрату вартість матеріальних цінностей за ціною першої закупленої партії, потім другої, третьої тощо. Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрачання матеріалів, що надійшли.

ЛІФО - метод оцінки за відновлювальною вартістю (поточними цінами) відповідно до правила: «остання партія на прихід - перша у витрату», тобто. матеріальні цінності, видані зі складу, оцінюються за вартістю останнього придбання, потім попереднього тощо., хоча фактично рух складі то, можливо іншим.

Способи оцінки матеріалів можуть застосовуватися в організаціях за дотримання двох обмежень:

• 1) обраний спосіб закріплений в обліковій політиці та діє протягом усього звітного (фінансового) року;
• 2) спосіб має бути єдиним для групи (виду) матеріалів (запасних частин, палива тощо).

Вартість витрачених матеріальних цінностей і вартість залишку, оцінені різними методами, різняться, що випливає з послідовності включення до розрахунку покупних цін різні партії матеріальних цінностей. Оцінка матеріальних цінностей методами ФІФО та ЛІФО вимагає організації аналітичного обліку не лише за видами матеріальних цінностей, а й за партіями надходження, якщо закупівельні ціни за ними змінюються. Це ускладнює облік та підвищує його трудомісткість.

Вивчення техніки розрахунків за цими двома методами дозволяє зробити висновок, що оцінку матеріальних цінностей можна проводити без партійного обліку, якщо застосувати балансовий прийом оцінки витрачених матеріалів за формулою

Р = Н + П - К

де Р – вартість витрачених матеріальних цінностей;

Н, К - вартість початкового та кінцевого залишку матеріальних цінностей;

П - вартість матеріальних цінностей, що надійшли.

При прийнятті до бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів, внесених у рахунок внеску до статутного (складеного) капіталу організації, фактична собівартість отриманих активів визначається виходячи з їх грошової оцінки, узгодженої засновниками (учасниками) організації, якщо інше не передбачено законодавством Російської Федерації. Так, Федеральним законом від 26.12.1995 № 208 - ФЗ "Про акціонерні товариства" та Федеральним законом від 08.02.1998 № 14-ФЗ "Про товариства з обмеженою відповідальністю" встановлено, що якщо розмір вкладу у статутний капітал перевищує 200 МРОТ, то грошова оцінка матеріально-виробничих запасів має бути підтверджена незалежним оцінювачем.

Запаси, отримані організацією безоплатно, оцінюються на дату їхнього оприбуткування за ринковою вартістю.

Матеріали, отримані у процесі ліквідації основних засобів або ремонту, відображаються за ціною їх можливого продажу – ринкової вартості.

Матеріали, виявлені у процесі їх інвентаризації як невраховані, відображаються в обліку за ринковою вартістю.